UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: АП - КОНКУРСИ від Олени Макарчук
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2016-12-12 18:47:20
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
"Тримайся, хлопче!" Вірші поза конкурсом
1. Кто выдумал тебя, война...
Как много в этом мире боли,
Вранья, предательства и зла.
Нас ввергли в бойню против воли,
Кто выдумал тебя, война?!
Снаряды шквалом непрерывным
Сжигают сёла, города
И всё, что раньше было мирным,
Теперь в руинах, вот беда!
Повсюду льются реки крови,
От горя выцвели глаза,
Зерно не зреет больше в поле
Что натворила ты, война?!
Как горько плачет над могилой,
Вмиг поседевшая вдова,-
- Прощай навеки, мой любимый,
О, как жестока ты, война"!
Напившись вдоволь алой крови,
Стонала матушка - земля.
Кто пожелал ей этой доли?
Будь всеми проклята,война!
Лариса Чайка
2. Неужели вы всё забыли...
Неужели вы всё забыли:
Как мы вместе фашистов били,
Как друг друга мы прикрывали,
Как мы нашу победу ждали?!
Как делились махоркой, хлебом,
Как одним укрывались небом,
А теперь ваши внуки "Градом"
Мой народ уничтожить рады.
Эта рана так кровоточит,
Наша кровь им ноздри щекочет.
Видно внуков вы проморгали,
Вы им главного не додали.
Что же с вами случилось, люди,
Что мы с памятью делать будем?
Всё забудем и похороним,
И в словесном вранье утонем?
Как же вы это время жили
И какому Богу служили?
Кому совесть свою продали,
Вы же память отцов предали?!
Лариса Чайка
3. Серёга
...Затихло... Эх, поспать бы до утра...
Устал я, не мешало бы помыться.
Не выйдет, ехать нам уже пора,
на первом блокпосту должны смениться
ребята, те, кто сутки были там...
Закрыта блокпостом в село дорога
наёмникам, предателям-зверькам,
и там сейчас братишка мой, Серёга...
.......................................................
— Серёга, жив, чертяка, обними,
простись со мною, брат, на всякий случай!
Вернусь я, ты предчувствия уйми,
себя пустыми страхами не мучай!
.......................................................
...Приказ комбата ясен, чёток, прост:
— Любой ценой удерживать блокпост!
Геннадий Дегтярёв
4. Хай нас Бог почує
Хай нас Бог почує,
Дасть кращої долi,
Бо не можуть люди
Жити у неволi.
Скiльки можна кривдить
Тебе моя ненько?
Чому на частини
Рвуть твоє серденько?!
I чому ж ти ,брате,
Сестру ображаєш,
Хіба ти iй лиха,,
Та смерті бажаєш?
Обіцяв любити,
Та допомогати,
А почав гнобити,
Та все відбирати.
Годі її кривдить,
Чому зневажаєш?
Хіба в своій хаті
Миру не жадаєш???
Лариса Чайка
5. Шаг в бессмертие
Разве было дано нам предвидеть,
Что сосед к нам ворвётся с мечом,
Что мы будем его ненавидеть-
Он в глазах наших стал палачом.
Сколько жизней невинных забрала
Распроклятая эта война,
Только ей было этого мало,
На кону у неё - вся страна.
Тебе было всего девятнадцать,
Когда ты принял первый свой бой
И просил даже не сомневаться,
Что живым возвратишься домой.
Ты погиб в тот же день, на рассвете
В беспощадном, неравном бою.
Здесь своё ты бессмертие встретил,
Жизнь отдал за Отчизну свою!
Где то рядом взрывались снаряды
И стонала от боли земля.
Всё готов был отдать , если надо,
Только бы Украина жила!
Лариса Чайка
6. Верь в меня...
Пылает душа, как вечерний закат,
Зачем сердце плачет и кто виноват.
Но грусть и тревога терзают мне грудь,
Опять безнадёга, опять не уснуть.
А память рисует те светлые дни,
Когда друг без друга мы жить не могли,
Когда заменили собою весь свет,
Тогда нам с тобой улыбался рассвет.
Мы счастливы были с тобою тогда,
Но в дом наш, внезапно, ворвалась беда!
С тех пор моё сердце пылает в огне
Теперь лишь во сне, ты являешься мне.
Однажды принёс мне письмо почтальон,
Я почерк узнала: писал письмо "ОН":
«Прости, дорогая, люблю, не забыл,
Но быть в стороне больше не было сил.
Тогда я поклялся себе самому:
Во что бы ни стало попасть на войну!
Чтоб дом наш, тебя и страну защищать
И я добровольцем ушел воевать!
Поверь, поступить я иначе не мог,
Клянусь, не пущу я врага на порог.
Готов я за это отдать свою жизнь.
Любимая, верь в меня, жди и молись!»
Лариса Чайка
7. " БРАТЬЯ"...
Такое не приснится и во сне:
Вы к нам явились под покровом ночи,
Что делаете вы в моей стране?
Ведь мы вам раньше доверяли очень.
В традициях безбашенной орды
Напасть на земли своего соседа,
Но старый конь не портит борозды,
Не светит вам, преступникам, победа.
Эмоции срывают тормоза,
А кровь стучит в висках, как- будто молот
И ненависти полные глаза-
Вам для войны не нужен даже повод.
Вы-варвары, вы -нелюди, вы- зло!
Несёте только смерть и разрушенья,
Как же нам с "братом" так не повезло?
Достоин он всеобщего презренья!
Вам свой позор не искупить никак,
Его вам не забудут даже внуки,
Вы подлыми останетесь в веках,
Вам не отмыть от крови ваши руки!
Лариса Чайка
8. Лётчики
...Сегодня трудновато мне любить
соседа моего, родного брата,
явившегося в дом мой чтобы бить,
отныне чужеземного солдата,
который топчет двор мой сапогом
и танками распахивает поле,
общается со мною как с врагом,
стремится удержать меня в неволе.
Теперь я — зло, прозападный «укроп»,
не брат уже я, просто так, скотина,
отныне я бунтующий холоп,
презревший вдруг величье господина
и сделавший свободным милый край...
...Ну что ж, мой брат, готов ли ты? Стреляй!..
(Всем украинским героям-военнослужащим
и отдельно лётчикам Бельбека посвящается...)
Геннадий Дегтярёв
9. тримайся, хлопче
тримайся, хлопче, геть дурні думки,
все буде добре, чуєш? ось побачиш!
ти ворогам, звичайно, не пробачиш,
але сьогодні гнів працює навпаки.
про рідних думай, про кохану і братів
залиш на потім праведную помсту
тобі далеко до мерця з погосту
нам треба конче, шоб ти жити захотів
життям яскравим, повним і дорослим
ти ж не малюк, бійцю, тому не вий,
а як нестерпно, краще матом крий,
я ж розумію, як тобі не просто...
все буде добре, синку, тільки вір
я запитала в самого у бога,
чи буде нам від нього допомога?
а він небесний відчиняє вир...
куди бере усіх, хто прагнув волі,
але загинув... всі герої там.
тобі ж зарано по його світам,
тому й випробує твою життєву долю.
Юлія Веприцька
10. ВЖЕ НЕ ДЛЯ НАС...
Здавалося минули почуття,
Пішли у вічність, спокій відібрали...
Лишили тільки сльози каяття,
Надмірна тиша душу роздирала...
Чомусь болить, зсередини пече,
Те, що у грудях полум'ям горіло...
Вже не обпертись на міцне плече,
Не розказати, як все наболіло...
Можливо з часом болі ці пройдуть,
На серденьку загояться всі рани...
А почуття вгамуються, заснуть,
Розбурхуватись будуть лише снами...
Вже не для нас, сади будуть цвісти,
Не нам, у лузі птахи щебетати...
Не нам, діти вінки будуть плести,
І раєм не здаватиметься хата...
Валентина Леушина
11.Людмила Притула: „Я спілкувалась із воїном АТО, він тоді був у шпиталі,читаючи мої вірші, він написав сам вірша, ось я і хочу
його розмістити,без правок і критики, тому що я не знаю ні його імені
і чи він живий.Ось цей вірш:
Я мертвое тело тащил за плечами,
недавно чужое, теперь мне он брат.
Свинцовым осколком его разорвало,
а мой камуфляж лишь слегка грязноват.
Все замерло, стихло, не рвутся снаряды
птицы, как в детстве, кружат в небесах.
Вдруг рокот пронесся и залпы из градов,
последнее слышу: "Давай, брат! Стреляй!"
12. Основное право
Глоток воды, горбушка хлеба,
Перловка стынет в котелке…
Взрыв, словно гром средь бела неба, –
Дружок лежит в сыром песке.
Вновь пуля мимо просвистела –
Знать, поживу ещё чуток.
Опять гляжу в глазок прицела
И нажимаю на курок.
Война – в умах, смятенье – в душах.
Вдали от дома и семьи
Лежат бойцы в кровавых лужах:
Вчера – друзья, теперь – враги.
Как нас легко порой обидеть!
Охочих сколько нас учить
Кого любить и ненавидеть,
С кем враждовать, а с кем дружить!
Мы выбираем президента:
Вот он спасёт нас от войны!
А «кукловоды» инцидента
Решают судьбы всей страны.
Вы согласитесь, «кукловоды»,
Что наши жизни – не пустяк.
Что не водить нам хороводы,
Коль что-то вдруг пойдёт не так.
Взывая к богу, восклицаем:
«Ты дал возможность нам любить!
Но основное наше право,
Коль родились, так это – жить!»
Виктор Приймак
13. КАЖДЫЙ ВЫБИРАЕТ САМ СВОЮ ДОРОГУ…
Каждый выбирает сам свою дорогу…
Что же вызывает в нас порой тревогу?
Всё, что в этой жизни происходит с нами,
Мы предвосхищаем нашими делами.
Быть в числе богатых, мудрых и успешных,
Ведь не означает быть в числе безгрешных.
Чтобы стать счастливым, что необходимо?
Деньги, власть и слава? Или жить с любимой?
И чего уж проще – поклонись святому
Да исправь ошибки, помоги другому!
Но грохочут войны – погибают дети.
Голод и болезни бродят по планете.
Ты определился, с кем шагаешь в ногу,
И кому ты служишь: дьяволу иль Богу?
Виктор Приймак
14. Тече Дніпро у Чорне море…
Тече Дніпро у Чорне море
З лісів похмурих чужини,
Але не він приносить горе
На Україну всі віки.
Перетинаючи кордони,
Пливуть рікою кораблі, –
Людей роз’єднують не мови,
А злодіяння ворогів.
Дніпро країну поділяє,
Але об’єднує народ,
Який в легендах прославляє
Ріку і край земних щедрот.
Чому ж знов плаче Україна?
Дніпро величний чом реве?
Чом батько йде супроти сина,
А люд простий в біді живе?
Злочинці хижі, знавіснілі,
Які не знають каяття,
Шматують бідну, наче звірі,
Штовхають рідну в небуття.
Ставаймо ж, браття, у колони
Під синьо-жовті прапори!
Забудьмо чвари і прокльони
Заради спільної мети!
Суспільство стане, як родина!
Врожай даритимуть лани!
Заможна, вільна Україна
Здолає наслідки війни!
Здоровий глузд хай переможе
Зневагу до людських життів!
Здійснитись скромна мрія може
Вже за теперішніх часів!
Віктор Примак
15. Північний вітер котить хвилі
Північний вітер котить хвилі
На берег сивого Дніпра,
Де обеліск у небо лине,
А на очах тремтить сльоза.
Гранітна дошка сповіщає
Хто у могилі тій лежить,
А смуток душу хлопця крає:
Там поміж інших батько спить!
Але ім’я його відсутнє
На дошці сірій кам’яній
Та невідоме для майбутніх
І повоєнних поколінь.
Осколок вражої гранати
Хоробре серце зупинив,
Білет військовий у бушлаті
Якраз на прізвищі пробив.
Та згодом відданий товариш
Вдові листівку надіслав.
Про бій кривавий поміж згарищ
Він достеменно написав:
«Покриті кіптявою й пилом,
В боях знесилені бійці
В атаку йшли за командиром
За щастя рідної землі!»
Вдова могилу відшукала,
Удвох із сином приїздить,
Солоні сльози не ховає:
Жіноче серденько болить!
Болить за тим, що не здійснилось
І що в житті не відбулось.
Померти разом не судилось,
Пожити – теж не довелось.
Весною, зранені війною,
Цвітуть замріяні сади.
Водою вмиті дощовою,
До неба горнуться лани.
Співуча мова, серцю мила,
Лунає щира й чарівна.
Та плаче знову край могили
Вдова згорьована й сумна.
(Віктор Приймак)
16. Місяць
Не вдивляйтесь, матусю, у темінь вечірнього неба,
І не плачте завчасно, я поки що, мамо, не ТАМ.
Сліз багато усюди. Не треба, прошу Вас, не треба…
Лиш молитва поможе недавно полеглим братам.
Світлу душу вбачаєте в кожній небесній зірниці:
ТАМ коханий для когось, і батько, й товариш, і син.
Безпорадність бентежить від втоми змарнілі зіниці,
Нас багато, неначе, та я тут зі смертю один.
День і ніч, зло й добро... Тут змішалося все у єдине.
Тільки вибухи, крики, й ні кроку, ні кроку назад.
Хтось повернеться з бою живим, а хтось знову загине,
Комусь сонце засвітить, а когось уб'є лютий "Град".
А мені б на хвилинку побачити синові очі,
Щоб мене обійняли його рученята малі.
" Тату, все буде добре" почути б слова ці пророчі,
"Буде мирно і тихо на нашій прекрасній землі".
Як би важко не було - дороги в минуле немає.
Побратимів своїх не залишу ніколи в біді.
І, тоненьким серпом, місяць сумно на нас споглядає.
Мамо, ми як і він: і самотні, й такі ж молоді.
Богданочка
17. Казнить нельзя помиловать…
«Казнить нельзя помиловать», – где ставить запятую?
Приходится решать ему задачу непростую.
Такой же смертный, как и все, глава большой державы
Задачу правильно решит. А может, для забавы,
Одним лишь росчерком пера столкнуть народы лбами,
Тем самым, сделав на века их кровными врагами.
Пусть нет причины для войны, а все враги слабее, -
Он попросту не терпит тех, кто стал чуть-чуть смелее.
Шантаж, угрозы, ложь, обман – все методы приемлет,
А одурманенный народ ему покорно внемлет.
Не видит он солёных слёз, пролитых матерями:
Как молят Бога и святых о встрече с сыновьями!
Не жаль ему сгоревших сёл и городских кварталов:
Его солдаты сеют смерть по воле генералов.
В стране, где правит он, не счесть и сирых, и убогих:
Там у кого-то дома нет, работы нет – у многих.
Лукав, хитёр да и умён державы повелитель,
Но злой, неумолимый рок его судьбы властитель:
Неизлечимая болезнь тирана одолеет.
Он будет проклятым в веках, а прах его истлеет.
Виктор Приймак
18. Оберіг
Чи Ти чуєш нас, Отче Небесний!?
Чи давно Ти про нас вже й забув!?
Пам’ятаєм ми подвиг Твій хресний
І гарячу до Батька мольбу.
-
Ти просив всіх простить за невільні,
Мов не знають, що чинять вони.
Пред Тобою всі люди є рівні,
Бо і грішні, і смертні всі ми.
-
Хтось на брата свій голос потужив,
А хтось руку підняв, кров пролив...
Хтось без сумніву демонам служить,
Хтось - в минулому теж їм служив.
-
Рік за роком, весна за зимою,
Крок за кроком - всі йдем до мети.
Та чи йдемо ми вслід за Тобою,
Боже милий, скажи нам, скажи!?
-
Знову крівця тече у долину,
Розбавляє холодний струмок...
Де ж ти, син мій єдиний, погинув? -
Плаче матір в солений платок
-
Світло все ж переможе темряву,
І добро переможе над злом.
Люба сестро, дружино і мамо,
Зазирніть у вікно - я прийшов!
-
Стихнуть війни усюди на світі,
І дитячий лунатиме сміх.
Край доріг знов насіються квіти,
І розтисне рука оберіг...
Сашко Степанищев
19. Край поля
Трактор в полі - "дир" та "дир",
А я - в полі командир.
А точніше - ми край поля
Стоїмо за мир і волю!
Сійся, хлібе, і родися,
Ти, козак, ще не женися:
Доки на передовій,
Сій свої "зернята", сій...
Що поробиш? Така доля -
Захищати нам "край поля".
Щоб з посадки не повзли
Колорадські ті жуки.
А з московії - лжебраття
Не палили тут багаття.
Стіймо, брате, до кінця!
Честі славного вінця
Не зніме"мо, зброї не складемо:
Нам нема потреби каяття.
Ми у себе вдома,
На своїй землі.
Не крива у нас дорога,
Ні ж бо... ні... і ще раз - НІ!!!
Слава неньці Україні! І Героям Слава!
Цибулини не відсунем, чарки і шмат сала.
Смійтесь, наші вороженьки,
Смійтесь, та не довго...
Життя ваше коротеньке, що й не встигнуть скроні
Посивіти... Нічому радіти,
Сучі окупанти, бісові ви діти!
Суньте руку у кишеню,
Намацайте гроші.
Зрозумійте, що за них
Вас кладуть у ноші!
Та не всіх до медсанбату:
Кого - у могилу, ще живого,
Щоб не було і сліду якого...
Війна спише, рідні сплачуть
Компенсації потрачуть.
Памя'татимуть лиш номер...
Гріх важкий на душу взяли, проковтнули горе ...
Осінь листя прикрашає, лісосмуга - казка!!
Комбат чоло потирає, поправляє каску.
Гладить пальцем запобіжник,
Думка десь гуля...
Бо десь там, у Запоріжжі, підроста маля...
-
Дочекайтесь, любі!! Повернемо все, що наше,
Повернем, не згубим. Та й додому.
І на фоні Перемоги - жовто-голубому,
А краще - блакитному, - ступим до порогу.
Приймемо обійми, квіти, поцілунки
Дітей наших, хвилюючі дарунки, малюнки.
-
Вірмо в це! І сподіваймось!
Щоб в цілому світі всі дізнались,
Що є така Україна!! Що в полон не здалась!!
Сашко Степанищев
20. Ангелы жизни!!!
Фронтовым медикам Украины – посвящается!
- - -
Машину мина «уколола»
И мы остались без колёс.
15-ть капель корвалола
И сердце дальше на износ…
-
Белеет крестик нарукавный,
Всё ближе он к воронке той –
Где бредит мальчик окровавлен,
Истерзан «минской тишиной»…
-
А всё в дыму, а всё пылает:
Огонь и солнце, и душа.
К воронке ангел подползает,
Паля’ в туман из калаша…
-
Оперативность – то что надо!
Набит тактический рюкзак, -
От эмигрантов из Канады
Всем – что достать не просто так.
-
Укольчик, жгут, бандаж и маска,
По телу распределены’.
Пробита рикошетом каска –
Но счастье что мозги целы’…
-
Спасён боец, вздохнуло поле,
И ангел раненным крылом
Протёр девиз: «Смерть или Воля» -
На медальоне фронтовом…
Сашко Степанищев
21. Я иду...
...Коль можешь, то легонько обними,
согрей меня, побудь со мной немного,
меж нами напряжение сними
молчаньем, не смотри излишне строго...
Мы ссорились, и было всё не так,
как в юности весёлой и беспечной,
и кажется, любви огонь иссяк
в рутине этой жизни быстротечной...
Но ныне всё иначе — я иду
туда, где нужен я, где убивают,
где я, быть может, смерть свою найду,
туда, где за свободу умирают...
...Дождись меня, ведь ты мне так нужна,
слабее нас разлучница-война...
Геннадий Дегтярёв
22. Граница
Граница… Неспокойная всегда,
всегда здесь обстановка боевая.
Пришла сюда нежданная беда —
республика дерётся молодая
за право быть свободной от гнилья —
имперского, совкового фашизма,
за право быть свободной от ворья,
сбесившихся адептов сталинизма…
Обстрелян пограничников наряд,
снарядами разбита переправа,
молотит по заставе «братский Град»,
пылает пограничная застава…
…Дерутся пограничники в бою,
за нас, за всех, за Родину свою…
Геннадий Дегтярёв
23. „Воїн”
Лежить нерухомо знедолений воїн,
Останній свій погляд на небо здійняв:
"Чому ж я, Боже, лежу на цім полі,
Навіщо мене ти до себе забрав?
За правду чию помираю так рано?
Чи варта та правда людського життя?
Скажи мені, Боже, навіщо ти раниш
Безжально так душу стареньким батькам?
Мені б ще пожити у світі ясному,
Без вибухів, пострілів, страху,
Та тіло моє вже везуть додому,
Везуть, як забитого намертво птаха...
Мені б ще думками літати безпечно,
А я в домовині тісній спочиваю.
Мені б зараз встати, здійнятись велично,
Та мокра земля вже навіки сховала.
А як же дівчИна моя, милий Боже?!!
Хто приголубить її, як не я?
Хто, як не я, їй радіти поможе?
За що ти так, Боже, у чому вина?
Невже ти не чуєш мене, чи не хочеш
Мій біль втамувать, помогти??
Мені так важко, милий Боже
Блаженний спокій віднайти!"
Дмитро Хмарний
24. Лишь наоборот
Растревожен стонами шар наш голубой:
В пост Великий недругом рвётся мир земной.
И под маской спрятавшись, словно змей ползёшь,
Ты с мечом пожаловал — от меча падёшь!
На краю иллюзии твой прервётся сон —
Неземными мерами будешь осуждён...
ПРИПЕВ:
Знаешь, выйдет, выльется лишь наоборот —
Непутёвой славою весь сроднишь народ.
Небеса разверзнутся — жизни код прольют —
Мир и благоденствие в летопись внесут...
И тебя анафеме предаёт Афон —
Сам своею бездною будешь поглощён!
Люд крепчает верою, на одном стоим —
В монастырь не суйся к нам с правилом своим.
К Свету под давлением каменной плиты,
Тянутся прозревшие души, как цветы.
ПРИПЕВ.
И с рассветом солнечным раны заживут,
Сети в прах рассыпятся от бесовских пут.
Нивы так и просятся — время засевать —
Будет с духом пламенным семя прорастать.
Крик печальный слышится на родной земле,
Точно плачут Ангелы в стае журавлей.
ПРИПЕВ.
Любовь Лазаренко
25. На землі своїй
Знов зухвало ворог
Нашу землю топче —
Розкричалась птиця
Хижа над селом,
І стожари небо
Крають на шматочки
Й канонади грому
Рвуться під вікном...
Йшла весна не в білих —
В полум’яних квітах,
І крізь ту алею
Кращі йдуть сини —
Крізь козацьку славу,
Крізь запекле літо —
Україну-неньку
Рідну боронить...
Стихнуть буревії
У вогняних зливах —
З Богом Батьківщина
Встане із руїн,
Щоб жилось нам завжди
Вільно і щасливо
В мирі й благодаті
На землі своїй.
Любовь Назаренко
26. За землю!
Непережовану землю, вибухи пхають в горло.
Ковтаємо через біль,
В ній крові і поту сіль...
З цієї землі і в цю,
З ясними очима, гордо!
Як треба, підуть сини, покликані звідусіль...
Пісну та горілу землю, вибухи пхають вперто.
Кривитися не дають,
І жменями в очі б'ють...
Зерном та вугіллям здобрену,
Перекусив і в пекло!
А ладану завитки, під куполом гнізда в'ють...
Черству та морозну землю, вибухи пхають хитро.
Розтане на язиках,
Скрегочуча та в'язка...
Дощами та снігом поєна,
Губи змочив і в битву!
Полеглим героям станеш, як ангельський пух, м'яка!
Страждальну та рідну землю, вибухи пхають підло.
За неї хоч кров крізь ніс,
За неї не шкода сліз...
В ім'я України варто,
Боротись і жити гідно!
Щоб рід наш наступний високо стяг батьківщини ніс!
Лев Чорний
27. Буквально нюхаючи тишу...
Буквально нюхаючи тишу перед боєм...
Мастив свинець на хліб...
Мастив смалець на хліб...
Буквально нюхаючи роси раннім полем...
То під шинель...
То під вінець...
В пахучу тишу перед боєм...
Буквально нюхаючи тишу перед боєм...
Не відпускаю братських рук...
Не відпускаю любих рук...
Буквально нюхаючи у видіннях своїх...
То вінчував...
То засмагав...
В пекучу тишу перед боєм...
Буквально нюхаючи тишу перед боєм...
З очей небесних сльози лив...
З небес очей краплини пив...
Буквально нюхаючи хмари над собою...
То сумував...
То віршував...
В гнетючу тишу перед боєм...
Лев Чорний
История cоздания стихотворения:
всі вірші поза конкурсом, і конкурсні будуть відправлені у військові шпиталі. Прошу вибачення за відсутність посилання на сторінки з творами - в мене стався технічний збій якийсь. І до того ж ХВОРІЮ я.
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 851
Рецензии
Десь загубився по дорозі цей вірш, я його відправляв...
Ти танцюєш. В тебе свято. Він лежить в окопі.
Ти співаєш так завзято. Він в воді, в потопі.
Ти в гламурі. В центрі міста. Він три дні в болоті.
Ти об'ївся. В нього крихти не було у роті.
Ти забувся. На вечірці. Він шукає долю.
Ти смієшся. В тебе радість. Він кричить від болю.
Ти загрався. В караоке. Він від втрати виє.
Ти в екстазі. Від весілля. Він же рани шиє.
Ти в "угарі". Захмілілий. Він ховає брата.
Ти до ранку. Очманілий. В нього шок і втрата.
Ти веселий. Під дурманом. Він іде під кулі.
Ти в тусовці. Він сміливо крутить смерті дулі.
Ти від "дурі" ошалілий. Він в котлах вирує.
Ти від роскошів змертвілий. Він життя дарує.
Ти під кайфом. Стрюхлявілий. Він є - Честь і Гідність.
Ти помер в живому тілі. Він піде у Вічність...
Завтра вже пакую посилки
| Сопереживаю общую беду и общую веру в победу |
| Рецензия от: Наташа Карлисано 2024-04-20 09:55:38 |
| Гарний вірш. Підтримую. |
| Рецензия от: Всеволод 2024-04-20 09:48:22 |
| Творчий людині хочеться поділитися своїми творами, але не завжди знаходяться ті, хто захоче його слухати вірші. Сподобалось! Натхнення Вам! |
| Рецензия от: Сергей Андрейченко 2024-04-20 09:14:57 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |