Автор: Мязина Мария
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2016-09-25 20:40:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Пробач Мамо

Душа моя раптом зникла в тумані, в тумані мрій і води
Скажіть, адже я помираю? І давай перейдемо на ти.

Зустріну я долю без страху, провини, жалю,
І смерть зустріну рано, скажи: вона вже тут?

Я часто бачу ці жахи, чомусь про кохання вони,
Пізнаю любов я рано,адже поручі зі мною ти.

Скільки мені залишилось, усього місяць, два, три?
Я хочу побачити маму, мені ж захищати її.

Здається всього мені мало - мало любові мені
Я знаю, що я помираю, тому пробачте усі.

Присів би я с чашкою чаю, на ніжний повний ворсу диван
Прийняв би тебе, смерть, як старого друга, рано,
Так тихо і мирно, за чашкою терпкого чаю.

Вже більше не можу стрибати, не можу радіти життю,
Час б’є вже, пробач мене мамо, настала година жалю.

Піду я тихенько, не зупиняючись, зі старим другом в туман,
Не шукай, не пускай сльози марно, я поруч з тобою мам.

Я просто заснув, посміхаюсь, я знаю, як важко тобі,
Пробач мене мамо, каюсь, пішов не по волі своїй.

Мене доля вперто тримала, а смерть тягнула у низ,
Ти завжди у небо, мамо, ти завжди у небо дивись!

Я дуже люблю тебе, мамо, повір, сильніше себе,
Але смерть сильніше тримала й забрала від тебе мене.

Я чую, як голосно плачеш, як голосно звеш ти мене,
Але…справді, пробач мене, мамо, янгол забрав вже мене.

Не бійся, скоро прийде сестричка, ти лагідно будеш її пригортати,
За мене ти вже не хвилюйся, мамо, я просто пішов спати.

История cоздания стихотворения: