Автор: Макс Какарюк
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2016-11-19 10:24:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осточортіло

Я тут прикинув, що мені ці вірші?
Осточортіло писати напевно,
Саморуйнування особистої душі,
Яка гниє в очах людей даремно.
Кожен твір нова, з жахами картина,
Тисяч п'ять вдихань її живописали,
Зачерствіле серце, не потрібен мені стимул,
Тягнути душу на листа, доки всі спали..

З холодного снігу, та безбарвного листя,
З бідних, голих дерев, та затягнутого неба,
Йде кінець мого творчого шляху, і він вже близько,
З'явилась нестепна мігрень і нудота від себе.
Засихають глибокі ставні, та гарні квіти,
В темряву входить день, в зиму літо,
Осточортіло, ти чуєш? З цієї миті!
З мого розуму зникла весна і квітень.

Середина зими, лютий холод,
Середовище оптимального стану,
Це моє особисте, моє замкнуте коло,
Жити крижиною доки я не розтану.
Можливо в мене настільки хвора душа,
Що нормальність - це печаль, по звичці,
Мабуть то зовсім зжерла серце чума,
Що писав я неначе з собою бився.

У Берліні +5, у Лондоні трохи нижче,
На сході як завжди пекуча війна,
Мені завжди бракує якоїсь тиші,
На творчому шляху велика китайська стіна.
Осточортіло писати,
Осточортіло вмирати в віршах,
Годі, ну як це сказати?
Я хоронюсь в сірих буднях.

История cоздания стихотворения: