Автор: Макс Какарюк
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2016-11-19 19:22:34
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Її вікна

Починають зі слова привіт,
Але я, як завжди,
Маю вагомий привід,
Душею пасти.

Є дівчина від неї холоне серце,
Колись гаряче, ледве штовхатися,
Від того алкоголь в мою пляшку ллється,
Доки вона з кимось кохається.

Сіють тривогу чорні сороки,
Збираючись в купу, як хмари,
І ледве чути скрізь небо ті стогни,
Хлопця, що містом блукає..

По-бліднів тротуар,
Взялися інеєм дерева,
Ну хто мені сказав?
Що любов не стерво.

Я кричу від болі в стіни,
Лаю та б'ю руками,
Кров тиче, розбиті коліна,
На кистях закипають рани.

Сьогодні пролітав першій сніг,
Трішки магії в цьому колапсі,
Він розбавляє дикий, звіриний гнів,
На день, коли запропонував їй зустрічатися.

Моє кохання пішло з цього міста,
Тут атмосфера трубного диму і отрути,
Жареного, сухого листя,
В повітрі надлишок ртуті.
Місця як образи, там ми з нею,
Ще місяць назад були разом,
Час нас відрізав худою межею,
І особисто мене заразив осіннім сказом.

Декілька знайомих поверхів,
Ллється скрізь скло світло,
На стару, облізлу лавку сів,
Що б дивитися в її вікна..

История cоздания стихотворения: