Автор: Джаспер Блек
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2017-01-11 22:32:12
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Нова Різдвяна Історія ( Шерлок та Різдво )

За вікном падав легкий сніг. Темрява, м’яке світло ліхтарів та сніжний покрив створювали прекрасний контраст. Незважаючи на те, що була лиш п’ята година по опівдні у будинку 221Б, Бейкер-стріт панувала напівмагічна атмосфера пізньої ночі створювана тьмяним світлом свічок та різдвяними прикрасами. Обидва атрибути були встановлені місіс Хадсон під пильним і незадоволеним поглядом Холмса-молодшого. У кімнатах м’яко розливалось скрипкове аранжування відомої “We wish you a Merry Christmas”. Але ось закінчились останні ноти й Шерлок опустив смичка зі скрипкою, розвернувся від вікна до єдиної слухачки, що сиділа в кріслі, й поклонився. Місіс Хадсон втерла сльозинку й промовила:
-Гарно граєте, містере Холмс, як і завжди. Сідайте до столу, бо зараз все вистигне остаточно.
-Дякую. – сказав у відповідь детектив і подумав: « Скрипка зовсім розладнана. Як вона це взагалі слухала? Треба купити нові струни, інакше котрась з цих от-от позбавить мене ока».
Однак думку цю, усупереч своїй звичці, не висловив, щоб не псувати трапези. Їли мовчки, зрідка запиваючи вином, при чому хазяйка дому пила келих за келихом, а Шерлок ледь випив четвертину від налитого. Нарешті, наситившись, Шерлок відкинувся на спинку крісла й закрив очі, роздумуючи над тим, наскільки тихим виявилось свято. Ані Джон із Мері, ані Лестрейд, ні Майкрофт (хоча в останньому нічого дивного) його не привітали зі святом. «Нуууууудноооооооо» - протягнув він подумки. Однак те, що він почув секундою пізніше миттєво обірвало цю думку. По сніговій ковдрі прошелестіли шини. «Дуже нові й зі специфічним звуком потовщеної ґуми, що рідкість для звичайної машини. Чутно як торкаються асфальту. Отже машина тяжка. Певно броньована. Частіше такими користуються спецслужби…»
-Майкрофт! – скрикнув Шерлок.
Місіс Хадсон ледь не вдавилась вином.
-Я це сказав вголос?! Не дивіться Ви на мене так здивовано! До нас приїхав Майкрофт. Це щось важливе. Може відчините двері?- протараторив він. Однак за секунду підхопився. –Ай сидіть! Я сам!
Господиня лиш здивовано кліпала очима, явно не здатна сприймати такий потік інформації, та ще й у нетверезому стані.
Майкрофт ще не встиг постукати в двері й змістити дверний молоток, за своєю звичкою, як вони розчинились й на порозі виник Шерлок в своєму звичному пальто:
-І тебе з Різдвом, брате. Ти просто так би не приїхав на службовому авто, а отже щось сталось. Тож? – швидкість його розмови не зменшилась ні на йоту.
- Ти правий. Сталось. Вбивство. Ти маєш це побачити. Готовий? – Майкрофт як завжди був лаконічний та говорив спокійно, не поспішаючи.
- Поїхали. Це твій перший подарунок мені на Різдво за останні… 12 років?
- За чотирнадцять. Сідай перший – він розчинив дверцята авто.
- Що за вбивство?
- Сторож. 61 рік. Але зі складу нічого не викрали. Лиш залишили незвичне послання. Однак… сам побачиш.
- Точно буде цікаво..
- Сам побачиш!- у голосі Майкрофта продзвеніла іронія, однак Шерлокне надав їй уваги
Далі їхали мовчки. Для себе Шерлок помітив, що снігопад посилився, а вони їдуть явно не найкоротшою дорогою, бо вони петляли по всій окраїні міста, однак нічого не сказав.
Нарешті під’їхали до невеличкого складу, пофарбованої в сірий колір будови з невеликими віконцями під самим дахом. Зайшли всередину. Шерлок ще не встиг нічого сказати щодо темряви в яку вони потрапили, як світло увімкнулось – засяяли гірлянди й бенгальські вогники, однак не засліплюючи, а створюючи святкову, навіть інтимну атмосферу.
-Сюрприиииииз! – Джон і Мері, Лестрейд, Моллі, навіть місіс Хадсон була тут.
- МАЙКРОФТ! – Шерлок різко розвернувся до брата, кожна лінія його обличчя виказувала незадоволення.- Де. Моє. Вбивство?!
Всі дружно розсміялись, навіть Холмс-старший зобразив на своєму обличчі фальшиву усмішку.
Він підійшов до молодшого брата й у саме вухо процідив йому фразу тоном, котрий ніяк не в’язався з радісним виразом на обличчі:
- Це був єдиний спосіб витягти тебе з барлогу. А якщо ти комусь зіпсуєш настрій, то я певний, що Джон зробить тебе жертвою твого жаданого вбивства. О, іще. Міс Хупер так і палає від нетерпіння потанцювати з тобою. Прояви манери  - хоч десь мене не осором, братику.
***
Минала вже четверта година святкування. Джон і Мері про щось перешіптувались з Лестрейдом. Майкрофт щось розповідав місіс Хадсон, від чого вона постійно сміялась. Хоча це було радше спричинено вином, котре вона поглинала у необмежених кількостях. На підтримку цього факту виступало й почервоніння її обличчя.
А Моллі… Моллі не відходила від нього і він був здивований. Не її наполегливістю, звісно, а власним ставленням до всього цього. Це не дратувало його. Більш того, він заспокоївся і почав відчувати задоволення від повільного вальсу. Навіть її невелика незграбність не зачіпала його. Це було незвично. Це не піддавалось жодному аналізу. І мало б вибісити його, як і все незвичне та нелогічне. Але не бісило, тому було ще незвичніше та нелогічніше. Апофеозом вечора стало те, що він втратив лік часу. Вперше. І зрозумів це лише коли Моллі припинила танець й сказала, що їй час додому. Спіймавши на собі пильні погляди присутніх та п’яний, але від того не менш грізний погляд місіс Хадсон, він зрозумів, чого саме від нього чекають й сказав:
- Дозволь провести тебе додому.
- Ну звісно. Ходім! – обличчя Моллі аж засяяло.
Не встигли вийти надвір, як на них впала ціла купа снігу. Тож вони допомогли одне одному струсити його й пішли далі. Йшли без жодного слова, але тримали одне одного під руку й нікуди не поспішали, розтягуючи насолодження від споглядання зимової краси, чи може краси одне одного…
І знову Шерлок втратив лік часу. Однак не збентежився, хоча й був незадоволений, коли вони прийшли до її будинку. Настав час прощатися. Раптово згасли всі ліхтарі, залишивши лиш слабке сяйво зимового неба.
- Майкрофт!- пробуркотів Шерлок собі під ніс.
Настав час прощатися, однак жоден з них не знав, що сказати. Першою, тишу порушила Моллі:
-Знаєш, Шерлоку… Я сьогодні дуже багато мріяла. Мені сподобалось танцюв…. – далі вона не змогла продовжити, бо Шерлок поцілував її. Недовго, проте ніжно й дуже трепетно.
- Мрії мають здійснюватися, Моллі Хупер. Особливо на Різдво. Дякую – сказав він й нечутно розтанув у темряві ночі.

История cоздания стихотворения: