Автор: Джаспер Блек
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-04-15 16:11:47
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Крок за горизонт

Яскравогаряче сонце з кожною секундою тьмяніло, спадаючи до горизонту. Відблиски світила у хвилях вже не різали очі капітана, котрі звикли до них за довгі роки у морі. Пропливши світ від краю до краю, побувавши за горизонтом життя і повернувшись, досі розмірено скрипів корабель. Вечірній бриз наповняв чорні вітрила… «Чорна Перлина» семи морів, гроза серед піратів та легенда серед усіх, хто колись чув про море, йшла своїм останнім маршрутом…
Десятиліття плавав у всіх морях славнозвісний капітан Джек Горобець. Сивина у темному волоссі сріблила голову, уподібнюючи до самого моря. Сотні битв, не менше й поранень… Інколи пані Фортуна зраджувала Джека і тепер його тіло було вкрите незліченними та незліченими шрамами. Скільки рейдів, захоплених фортів, міст, пущених на дно фрегатів! Та з часом Джекові і цього стало мало… Ні, не золота шукав Джек! Геть не його. Золотом він був ситий по горло.
Пропливши світ від межі й до межі, Джек чув багато історій, пізнав багато жінок, але так і не покохав насправді, на все життя, хоч і хотів…
- Поглянь на це з іншого боку,- прозвучало у Джековій голові – ти живий, і, очевидно, любові не існує! Виключно пристрасть. Та і взагалі. Нас тут троє. Команди ж немає, тож залишились: німфа «Перлини», ти, і дядечко Ром!
- Маячня!
- Перше чи друге?
- Все!
Незважаючи на внутрішні протиріччя, усі «я» Джека розуміли, що єдина справжня пристрасть це Море! Міріади таємниць наповняли його. Давні, забуті, однак небезпечні істоти жили десь на його дні… У порівнянні з ними, Кракен був ручним, мов мавпочка Барбосси…
Барбосса! Ех… Давно вже він пішов погуляти морським дном, разом із «Помстою Королеви Анни». На дно пішла і його шабля, із силою штормів. Казали, що там, де шабля торкнулась дна, сім тижнів вирували страшенні буревії, а море зійшло з розуму й затопило сусідній острів. Що з того правда, Джек і сам не знав.
- Ніс на Захід, корма на схід!- Джек перевірив стрілку справного компаса та порівняв з курсом корабля – Все правильно… Але досі нічого не зрозуміло… І чому ці вітри ніколи не дають чітких координат?! Не можна нормально сказати, куди пливти?! Ні, треба обов’язково це тихо шепотіти і так, щоб нічого ніхто не зрозумів! «Пливи на Захід, Світло зустріне тебе!» Хто це вигадав?! Ох… Немає сенсу жалітися на вітрів. Я просто втомився.
Джек кинув погляд на пляшку рому поряд. Запаси цієї живильної рідини на кораблі закінчились. Капітан відпустив штурвал і осів на палубу. Сонце ледь не торкалось горизонту. Його, вже м’які промені блиснули в обличчя і він, поглянувши по-новому на пляшку, шпурнув її за борт. Почувся плюскіт води від удару, сонце торкнулось горизонту, а тоді почало все збільшуватись… Лінія горизонту наближалась, хоча Джек і не міг у це повірити. Його немолоде тіло раптом зігрілось та наповнилось м’яким теплом. Почувся тихий стук дна «Перлини» об щось і разом з шелестом хвиль почав віддалятись.
Джек Горобець, капітан «Чорної Перлини» звівся на ноги і побачив, що його корабель летить прямою лінією, замість того, щоб повертати на круглій поверхні планети. Небо знизилось, його блакитний купол почав розступатись, показуючи міріади зірок… Раптом, він знов побачив довкола Море. Тихе та спокійне. Навіть його колір був м’якшим, ніби добрішим. Але очі, здавалось підводили старого капітана, бо довкола літали зорі, але під кораблем тихо шуміли хвилі Західного Моря.
Корабель сам тримав курс, штурвал час від часу злегка повертався. Теплий вітер наповнював чорні вітрила, легені капітана… Джек поглянув на свої руки, однак не побачив звичних рубців. Це не занепокоїло його, наповненого тихим спокоєм і теплом. Впевненою, молодою ходою він дійшов до носової палуби і поглянув уперед. Удалині щось маячіло. Він напружив зір і побачив гарні світлі будівлі на березі з найм’якшого піску, дивну гавань, прекрасні зелені сади та білий корабель, що плив, чи то пак летів йому назустріч. На кораблі яскраво сяяла мініатюрна зірка, а в голові Джека знову прозвучав той самий голос, однак він був уже не шепотом вітру, радше чимось незрозумілим, ніби його власним, а ніби і чиїмось чужим, схожим на голос Елізабет:
- Ось ти і зробив це, Джек…
- Зробив що? – юний голос Джека звучав дуже дивно, не голосно і не тихо, однак розносився над усим довкола.
- Ти зробив свій крок, хоробрий капітане. Крок за горизонт….

История cоздания стихотворения:

Фанати Толкіена та Піратів оцінять...