Автор: Клавдия Дмитрив
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2017-01-11 01:06:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Сидить старенька мама на порозі

Сидить старенька мама на порозі,
Сидить одна  і зорить в далечінь.
Чекає  сина й вже чекать не  в  змозі,
Та бачить просто від тополі  тінь.

Сидить старенька мама у  задумі
Й не в силі більше плакать  і ридать.
Не в радості  сидить вона, а  в  сумі…
Та  й дальше буде сина виглядать.

Сидить старенька  і  сльозу зронила,
Що покотилась по щоці,мов град.
Не для війни вона його зростила
І не з війни хотіла  сина виглядать.

Сидить старенька й  вервичку тримає…
Руки тремтять,та молиться на ній.
Його нема,але вона чекає…
А син лежить уже в землі  сирій.

Сидить старенька,зводить вгору  руки,
Благає Господа,щоб сили дав  терпіть.
Не в змозі вже терпіть душевні  муки
Й не перестане серце  вже  боліть.

Сидить старенька й  вірить ще не  хоче,
Що вже ніколи син  до неї  не  прийде.
Мов у голубки ,серденько  тріпоче
І спокій вже вона не віднайде.

Сидить старенька й  плаче,мов дитина…
Голосить,тужить,молиться  вона.
Війна забрала найдорожче-СИНА…
І старість доживать мусить одна……

     22.08.2015р.


© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2015
Свидетельство о публикации №115082307063

История cоздания стихотворения: