Автор: Георгий Моверман
Тема:Переводы
Опубликовано: 2018-02-27 19:58:23
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Город

Город – сумма людей, железяк и камней,
С многоточьем окОн на страницах домов,
Он приходит ночами украдкой ко мне,
По-пацански подножку подставить готов.

Разбредаются люди по стылым камням,
Как по шахматным доскам фигурная горсть,
Улыбаясь пореже, почаще бранясь,
Вместе с ближним - пореже, почаще же – врозь.

В липкой вате туманов под пудрой дождя,
И не сразу увидишь морщины канав,
Что, кончины нелёгкой дождя не дождясь,
Заливаются мутной водой дополна.

Деловито меняет цвета светофор,
Сонной дверью прикрыв неизбежный зевок,
Ненасытный автобус погладит капот
И отъест от толпы не изрядный кусок.    

Вдохов-выдохов смесь, тихой ругани стон,
Нет спасенья от близости тканей и кож,
Кто-то выпить уже ухитрился по сто,
Унимая похмелья тоскливую дрожь.

Люди входят в него с равнодушьем глухих,
С раздраженьем голодных, опаской слепых,
Что предложит он им: несъедобность трухи,
Иль рассыпчатость снежной февральской крупы?

Деловито-усталый, как врач-терапевт,
На приёме под вечер,  в предпраздничный день
Город выпишет грустно от дури рецепт,
От стихов и других межеумочных дел.

Оригинал:
Вячеслав1
© Місто

Місто складається з людей і каміння,
з вікон, немов на дошці шаховій,
вставлених в стіни чіткими лініями,
з тонких антен з чорними птахами.

А по камінню розбігаються люди  -
плечі, пальто, краватки, лисини...
Сіра ранковість їм очі студить,
білі тумани небо завісили.

Ох, ці тумани!  Розтертою пудрою
зморшки накрили міста раннього,
наче у жінки з  очима мудрими,
що добирається в центр з окраїни.

Руслом асфальтовим залізні потоки
між берегів, людьми заповнених,
об світлофори розбивають боки,
розносять містом вранішні клопоти.

Сонний автобус позіхає дверима,
із берегів людей ковтаючи.
Незадоволено пхикнув димом,
на пасажира пізнього лаючись.

Подихи змішані у колисанні,
різних людей заносить вулиця.
Зліва парфуми мозок туманить,
справа - вчорашня чарчина чується...

Долями людськими заповнене щільно,
місто пульсує у ритмі гострому.
Все розраховано, все доцільно
у метушливо прискоренім просторі.

Люди приходять, поживуть і зникають,
час обертає по колу звичному,
та кожен місту щось залишає
часткою серця - живого і вічного.

История cоздания стихотворения:

Вольный перевод