Автор: Умована Я
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2018-04-05 09:48:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Прощання

І ті самі вони сиділи на кухні з переплетеними поглядами та мовчазними вустами. Той самий годинник, який не ходив, а бігав при
їхніх зустрічах. Чай з м'ятою та ромашкою вистигав в чашці та чекав своєї черги. Ті самі вони, що були рік тому та зовсім інші. Тепер
слова вже не мають тієї важливості. Раніше слова та словосполучення нагадували маленьку чотирьохрічну дівчинку, яка ніколи не
могла зупинитись та відпочити, а зараз їхні розмови немов 78-річна жінка, яка втратила в Бабиному Яру свою доньку, сина та себе.
Вона мовчить та в її мовчанні значно більше слів ніж в балачках тих, хто пасе вівці чи обговорює новини,  знаючи як краще
керувати державою. Вона мовчить, як мовчать вони.  Здавалось вже все сказано, все зроблено і залишилось лише допити чай,
віддати ключі від квартири та попрощатись назавжди. Вони вперто відтягували цей момент якомога далі від серця, очей та
свідомості. Вони обіцяли зустрічатись, зідзвонюватись та не втрачати один одного, хоча кожен відчував, що ця зустріч остання. Це
як кінець зміни в таборі, коли бігаєш з блокнотиком, записуєш адреси всіх друзів, обіцяєш писати листи до наступного літа та
наступної зустрічі. Так легше справлятись з тривогою. Хоча вони не застраховані від випадкових зустрічей на вулиці чи у метро.
Вона обійняла його настільки щиро як вміла та чомусь занадто  холодно ніж хотілось. Вона вже не тремтіла коли торкалась його та
все таки відчувала занадто багато, як для останньої зустрічі. Він поправляв їй вососся та ловив той  погляд, який ще нещодавно
дарував йому впевненість в затишку та безпеці. Вони обіймались, торкались руками спини, плечей, волосся і думок. Їм хотілося як
раніше, забігти в спальню, дати волю почуттям та продовжити все по звичній схемі. Та тепер все інакше.
Вони продовжували  сидіти за столом  не позбавляючись від тривоги, яка заморожувала всі інші теплі почуття. Любов тепер не
аргумент, не наслідок та не привід. Любов - це уже лише узагальнюючий симптомокомплекс  та вона все одно вперто висіла у
повітрі.
Зима закінчилась, так як закінчується цукор, цукерки чи чисті рушники на полиці. Зима закінчилась і почала закінчувати їх.
Вона дістала свою сумку та почала діставати з неї укрзалізничні стіки з цукром, білетики, старі серветки, папірці від цукерок та
інший непотріб. Викидаючи  сміття з сумки вона хотіла позбавитись від сміття в голові, що робило її важкою та безпорадною.
Прощання на порозі було неплановано швидким, безслізним та неочікувано легким. Вона просто вийшла за двері, після
формального поцілунку, проковтнула комок в горлі та пішла в іншому напрямку, в напрямку "від нього"

История cоздания стихотворения: