Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
Автор: Чеширский Кот
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2023-06-25 12:01:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
"Где я?" - перше, що побачили його очі, то - ранкове світло у не зовсім чистому вікні. І це незвичне гудіння…
"Я же в поезде" - згадалося. - "Домой еду".
Та, чи додому? Коли рідний Дім перетворився на місце, яке просто знаходиться в його місті? Місце, де його вже не
чекають. Ніяких звісток не шлють.
Старша донька вийшла заміж. А він взнав лиш, коли приїхав додому на кілька днів. Кохана дружина відчиняє двері без
радості. Без емоцій, взагалі. Та й чи кохана? Хотілося вірити, що він пам'ятає що таке кохання.
Але він твердо знав що саме не забуде ніколи. Розстріляну колону з "трьохсотими" і ту молоду дівчину в "пікселі", що
померла в нього на руках, від поранення в голову. Як хлопці горіли від фосфору. Як уламками від фугасу вибило майже
всі зуби і довелося витратити тримісячну зарплатню на лікування.
І не менш твердо знав, за що йому ніколи не буде соромно. Коли невиконаний ним спірний наказ врятував життя всьому
підрозділу. Хоча й сам він потім відсидів майже два місяці на гауптвахті, в клітині, де ледь можна було стати в повний
зріст.
І сьогодні місто дитинства зустріне його не любов'ю і радістю, а казенною сірістю стін прокуратури. Де необхідно
звітувати за хлопців, яким ніякі звіти вже не потрібні.
Невиразно важко бути бійцем, і лишати своїх, задовольняючи бюрократичні примхи посадовців. Посадовців, котрі не
знають і знати не хочуть, про дівчину в "пікселі", яку він знав ледве дві години, про хлопців, яких він знав майже рік,
про врятованих дітей, яких він не знав взагалі. Але посадовці вимагають звіт про то, чому було вчинено, саме так.
Все це, безмаль півгодини він гаряче оповідав двом музикантам, що випадково зустрів у вагоні. Його шрамоване
обличчя бгалося коли згадувалися діти врятовані з-під завалів, з-під обстрілів, від голодної смерті, а очі, що вже
втратили колір наповнювали сльози. Хлопці дивилися в очі, в яких були лише порожнеча й холод і відчували вагу й
гострі грані кожного сказаного слова. Наче то були гранітні камені. Ці очі бачили занадто багато для однієї людини й
розповідали навіть те, що воїн не сказав, або й забув. Очі пам'ятали… Вони втратили все: колір, емоції й почуття. З них
точився суцільний біль. Воїн казав, що хоче лише спокою, що кожного вечора просить Бога, щоб той простив йому і
подарував спокій його душі. А очі казали, що він все одно повернеться туди, до хлопців. Що йому страшно, але він
назавжди лишився на війні.
Після нескінченної години спілкування, він відчув як глибоко в середині відкрилося малесеньке віконечко і через нього
душа отримала трішечки тепла й полегшення. Він відчув, що всміхається. Вкрай необхідно було все розповісти. Щоб
його, просто послухали. А ці хлопці не відвернулися, не спробували позбавитися його присутності, чи втекти. І в їхніх
очах воїн побачив співчуття, якого так не вистачало вже багато часу.
"Ну, бывайте, братишки! Спасибо за чай! Пойду я."
А хлопці ще стояли й розуміли, вони ніколи не забудуть очі Справжнього Українського Воїна.
История cоздания стихотворения:
Ах, этот чудесник май, Когда умчались морозы, В саду сирень наломай, Утри у любимой слёзы. И вовсе не хулиган, Но всё в голове смешалось, Сирень я брошу к ногам, И ты простишь эту шалость . |
Рецензия от: Влад Каганов 2024-04-30 02:17:24 |
Спс., друг. С удовольствием прочитала. Душевно и поэтично. Удач тебе и дальше. |
Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-30 01:40:41 |
Спс. Вспомнилась старая
песня: Тропинка узенькая вьется Через сугробы вдоль плетня. Я прохожу, а у колодца Судачат бабы про меня... Дальнейших творческих удач. |
Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-30 01:38:32 |
Рок, це те, без чого мені дуже важко. Завжди слухаю. А якщо сил замало - навушники, на повну і... батарейки заряджаються.)(...) |
Рецензия от: Молчаливая 2024-04-29 14:55:02 |
Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |