Автор: Игорь Дьяченко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-02-09 13:19:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Я у міста підтримки шукала,
Серед люду ходила сумна.
Та до жаху, до болю пізнала,
Що у наповпі зовсім одна.
То не люди, то тіні та мари,
Через мене вливалися в ніч.
І текли звідусіль чьорні хмари,
Як порожній, німий заповіт.
Де ви люди?! Я тут, дайте руку!
Окуляри знімайте мершій!
Тільки тиша і жодного звуку.
Мертве місто крокує на бій.
З воску вилиті, сірі обличчя,
Бездоганні в природі своїй.
Двадцять перше смакує століття,
Густо змащені в заздрощах дні...
История cоздания стихотворения:
Таких працьовитих людей ,як українці ще пошукати треба.Звісно і у інших країнах є роботящі,але українці будуть прикрашати свою оселю, не зважаючи ні на що. Хоч і анекдот, але у кожному жарті є частка правди. |
Рецензия от: Євгенія Хочинська 2024-03-28 16:58:09 |
Я так розумію, що вірш не про вас. Якщо судити з ваших віршів, то енергії та пороху ще достатньо. Дякую. |
Рецензия от: Федчук Евгений 2024-03-28 16:55:46 |
А таки, справді, під мелодію вальсу гарно звучить. А скільки життєвої мудрості?! Дякую. |
Рецензия от: Федчук Евгений 2024-03-28 16:53:50 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |