Сергей Титаренко

Автор: Сергей Титаренко
Тема:Шуточные стихи
Опубликовано: 2017-03-23 11:31:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Стежка до хліву (ч. 2 Милосердна нерішучість)

Настав, нарешті, час забить кнура,
Да і нема думок стосовно заборони,
Малою для нього стала конура,
Нехай готується до оборони.

Напередодні хряки відчувають різанину,
Куйовдяться у хліві, землю риють,
Я не люблю цю неприємну тяганину,
Та незабаром порося водою теплою умиють.

Напевно, різатиму сам кнура я на світанку,
Нема бажання кликати сусідів,
Вже випив «Сапераві», з’їв холодну манку,
Не треба у селі нам інвалідів.

Паяльну лампу сховану дістати треба,
Мотузка є, а шило й гак візьму я по дорозі,
У самогоні точно виникне потреба,
Чекає боротьба на мене у навозі.

Ще півник не прокукарікав зранку,
А я вже на ногах та ще й піддатий,
Це Вам не пестити красиву вінничанку, -
Курок моєї зброї вже нажатий.

…Іду по стежці я до хліву…
Не можу передати те, що відчуваю,
Нема думок про Антананаріву,
Заплакав…сів біля сараю…

Мотузку, гак і шило випускаю з рук,
Перед очима кнур, його веселий погляд,
Прискорений у мене серця стук
Ставлю під сумнів передзабійний огляд.

Сказати легко, та зробити важко,
І я десята спиця в колесі,
Повірте, вбити тварину тяжко,
Вже зміна тембру і у голосі.

Так тихо навкруги і все завмерло,
Повітря чисте, свіже, прохолодне,
Зсередини всю душу щось роздерло…
З  учора порося ж голодне…

Сміливого і куля не бере,
А я без пострілу вже підкосився,
Мій кнур сьогодні не помре, -
Я милосердю підкорився.

Переступив поріг…він у кутку…
Ледь стримую себе, щоб не заплакати,
Спостерігає ходу він мою хитку,
Та починає, наче жаба квакати.

І я відчув себе рятівником та катом,
Який не зміг підняти руку на кнура,
А як полегшало, коли ругнувся матом,
Стою, як кінь, а у кутку, - тура.

Враз кінь був битий впевнено турою,
Сором’язливо вибув з гри відразу,
Поглинутий, неначе чорною дірою,
Я знову вимовляю неприємну фразу.

В обійми кидаюсь до рідного кнурка,
Він так забігав радісно навколо мене,
Не буде ні могили, ні вінка!!!
Живи, товстенький джентельмене!
А скільки радості у поросяти,
Радіє, наче рік не бачив,
Підемо ми на луг гуляти,
Сьогодні йому все пробачив.

Не буде бачити кнур смаленого вовка!
Не буде дрижаки хапати!
Вже зрозуміло з віршу заголовка
Процес забою не розпочати.

Мерщій біжу за кормом вуглеводним,
Буряк і моркву треба проварити,
Обід сьогодні буде благородним,
Хлібці потрібно розмочити.

Шукаю на веранді я велику тацю
Відвійки будуть у меню сьогодні,
Я налаштований на кулінарну працю,
Врахую, що він їв напередодні.

Кнур знає толк у кулінарній справі,
Вважаю його справжнім фахівцем,
Він, навіть, знається на каві,
Любить поїсти разом із горобцем.

Приніс для нього я аперитив,
Доречним буде його апетит,
Рідненький мій, сніданок пропустив,
Аби не підкосився із копит.

Завзято споживає варені яєчка,
Смачна картопля у мундирі
Сопе ліниво через нюхові кружечки,
А оченята в нього такі милі.

Шлунок із ним активно розмовляє,
Спілкуються вони постійно,
Роботу він свою не припиняє,
Приймає їжу безапеляційно.

Хто вигадав роздільне харчування?
Кнур може з ним посперечатись!
Це ж справжнє самокатування!
До свого шлунку треба прислухатись!


Пішла у хід і вуглеводна страва,
Слідом за нею жирова клітковина,
Доварюється нерозчинна кава,
Налив я у корито і вина.

У стравохідній зоні немає в нього залоз,
Безперервно виділяється шлунковий сік,
І це - не апетит, це – діагноз,
Ось перетерта черемша і базилік.


Поживні речовини будуть перетравлені,
Хоч і загальна кількість завелика,
Пріоритети у житті свині розставлені:
Різновид їжі, - від часника – до шпика.

Останньою до шлунку потрапляє кава,
Безмежна у свині шлункова магістраль,
Кнур скиглить, це не півтон, це вже октава,
Співає, як підрізаний москаль.

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, -
Наспівую, кнура годуючи,
Він переїв, та підкосилися шасі,
Падінням ситність демонструючи.

Всмокталась їжа в кров,
Виходять гучно й гази,
Кнуру не треба знати мов,
Не пам’ятає  він образи.

З одного боку, гарно, що не різав я свиню,
Не нудить мене, гарно себе почуваю,
Насамперед, не дав розійтися вогню,
Паяльну лампу десь далеко заховаю.

Віддавна я не переношу сморід від кишок,
Всі нутрощі від них у мене вивертає,
Найгірше ковбик тхне, впадаю від зловоння в шок,
Да й кожен, хто понюхає, - тікає.

Втім, так хотілось душенини та січеників,
А холодцю із хроном, випить самогону…
Із балабошками поїв би і кручеників,
Та з паляндриці наварить бульйону…


Думками я занурився у страву,
Яку вживати б міг із свіжиною,
Залишу, мабуть, нездійснену справу,
Кнура  не вмито теплою водою!

…Ріплянка, присканці та соломаха,
Під класиків Бетховенка чи Баха,
Багато сала, м’яса, горохляники,
Тертюші, кремзлики, торчаники.

Як пахнуть свіжі шулики…
А як смакують з м’ясом вергуни і драглі…
Кнури, - великі жулики,
Коли вони ще не засмаглі.

Великі пундики і голубці,
Шлункові  хляки, завиванки,
А скільки жиру в холодці…
Не споживатиму я зранку манки.

Найважливіше і велике діло, -
Нагодувати корисно й поживно тіло,
Дістати огірочки з погребу із бочки,
Почистити печінку, а разом і почки.

Покласти м’ясо на потапці…
Цибульку, часничок помити,
Я зараз з’їм домашні капці!!!
Достатньо вже себе дражнити!

Наївся віртуально я досхочу,
Передусім, сказати ось, що хочу:
Де м’ясо й сало, - там і сила,
А там, де бургери, - могила.

Разом із радістю прийшла гризота,
Кнур житиме, а я буду голодним,
Кормитиму довічно цього бегемота,
Мій вчинок я вважаю благородним!

Свиня – найрозумніша із тварин,
Найближча до людини від усіх,
Від масла відрізняє маргарин,
Та не цурається своїх.


Ті самі ліки та хвороби,
Ті самі людські очі,
Та сама схильність до жадоби,
А які здібності співочі!

Національна страва наша, - сало,
Підшкірний жир свині,
Ніколи сала нам не вистачало,
Хоч і лежить на кожному столі.

А на свиней раніше позивалися до суду,
Тільки у Франції відомо 20 справ,
В Парижі передмістя з нечистот і бруду,
«Повішена свиня», - недарма хтось назвав.

Свиней саджали до в’язниці,
У камери разом з людьми,
Це правда, це не дрібниці,
Тому вони, - це ми!

А може стати від людей посланцем?
Попружки підтягнув міркуючи,
Подамся в Раду самовисуванцем,
Читач свій вибір зробить, голосуючи.


Всі, хто не хоче людям слугувати,
Як свині, пхають у корито своє рило,
Будуть нарешті на колінах плазувати,
Інакше, - задимить кадило!

Народ, як я, вагатися не буде,
Не буде й натяку на милосердя!
Горбів не приховають від людей верблюди,
І буде нікуди тікати спересердя!

Брехня стоїть на одній нозі,
А правда, - на двох,
Довірили города стерегти козі,
У воді не пускає коріння мох!

Не стає кращим життя,
Біда без дощу росте,
Відійде все погане в небуття,
На серці рана заросте.

Де є життя, там є надія,
Одна біда в дім не приходить,
Нехай покине нас меланхолія, -
Бо терен груш не родить.

У нас є люди чесні і порядні,
Такі повинні і прийти до влади,
А злі, продажні, другорядні, -
Здатні лише до зради!

Я захищатиму усіх кнурів права,
Хліви збудовано буде з граніту!
А партія моя «Хитка хода»,
Відома стане всьому світу!!!

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 197

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Душевно откликнулось, дорогая Жанетта!
С теплом души к твоей душе,
Рецензия от:
Елена Максимова
2024-03-29 08:55:12
Один, услышав, утвердился...
Другой, напротив, обозлился,-
Их, к сожаленью, большинство...
Иисус собрать детей стремился,
А сатана над Ним глумился,
Распространяя ложь и зло!..
Так и сегодня происходит.
Не научился мир любви!..
Святую Истину находит
Душою кроткий в эти дни!
Рецензия от:
Василий Омельченко
2024-03-29 07:39:50
Просто чудово! До чого ж мальовнично, з великим почуттям описана звичайна, на перший погляд, подорож! Нових вражень і добрих пригод!
Рецензия от:
Владимир Рудов
2024-03-29 06:50:33
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.