Автор: Екатерина Невигловская
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-04-05 22:19:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Спогад

Це відчуття... Це щось прекрасне, незабутнє;
Це витончена і мінлива мить...
Лиш спогад - і я морем промайнула.
Лиш згадка - й не уникнути сльози.
Ніби з яскравої небесної блакиті
Проміння сонячне торкнулось до руки.
Та це пролинув повз з дитинства вітер.
Та це лиш думка, це лиш міражі.
Так хочеться завмерти в цій секунді,
Ще трішки у минулому побути.
А час все плине у своєму руслі,
А час уже назад не повернути.
Та ось уже й зникає море,
І небо вже здається зовсім сірим.
Пробіг по шкірі дивний холод...
І ось: я вже стою в реальнім світі.
Завершується неймовірна казка,
Коли у серці жила віра в чудеса.
Настав момент - прокинутись пора вже.
Та сон ще огортає, мов туман.
А сіль продовжить омивати вічі,
І в серці біль не пустить в майбуття,
Як зараз не розкрити крила-плічі,
І птахом не поринути в життя.
Не бійся, відпусти цей спогад,
А разом з ним пройде й печаль.
Знайди в собі блискучий погляд,
Яким радітиме душа.
Відкрий же очі, озирнись навколо.
І ти побачиш як змінилось все:
Не так все, як тобі здалося,
Бо світ ще кращим став тепер.

Дитинство промайнуло на лодоні.
Прокинувшись збагнула дивно я:
Не просто день настав сьогодні,
Настав початок нового життя.
Вже я не розумію, що за сльози:
Чи смуток на душі, чи радість.
Я не забуду тих хвилин чудових.
А молодість - це ще не старість.
Останній вальс танцюю я уперше,
Лунає шкільна пісня в небеса.
Останній промінь і останній вечір,
А завтра схід у нове майбуття.
Минулі спогади залишаться у серці,
А тузі місця тут уже нема.
Розправлю гордо крила-плечі,
Й скажу дитинству: "Прощавай!"

История cоздания стихотворения:

28 апреля, 2014