Автор: Николай Василенко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-11-23 23:29:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Я пам'ятаю

Життя прожити це не поле перейти,
Стара як світ нас приказка повчає.
Кожен свою  дорогу маємо пройти,
Лише її в житті з нас кожен вибирає.
Ти відстань в п’ятдесят років змогла
Пройти в дорозі тут зі мною моя мила,
Дітей і внуків ти ростила й берегла.
Життям своїм  святе добро творила.
З тобою незабутніх п’ятдесят років
Так швидко відлетіли, відшуміли,
В обіймах безлічі таких самих життів
Прожити  ми разом  тоді хотіли.
Роки пройшли й стежки життя
Всі заросли травою луговою.
Хоч є бажання та не має вороття
До тих щасливих днів з тобою.
Я за життя, де разом ми були тобі,
Царства Небесного на всі віки бажаю.
Всю доброту і щирість, що несла ти у собі,
Я пам’ятаю…, пам’ятаю…, пам’ятаю!

История cоздания стихотворения:

22 листопада поминаємо мою кохану дружину, люблячу маму наших дітей, золоту бабусю
наших онучат – ВАСИЛЕНКО (БОГОВИЧ) МАРІЮ МИХАЙЛІВНУ. Чотири роки її немає з нами,
але пам'ять про неї, про її світлу, добру душу залишатиметься вічною. Їй присвячую ці
віршовані рядки.