Автор: Марина Мартюшева
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-08-24 23:42:02
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Тонке мереживо надії
і світла лірика верби…
Усе, що втратити не смію,
не загуби.
Зірки торкалися обличчя
та освітили в небо путь…
Найпершу радість, перший відчай
ти не забудь.
Нам тільки раз в житті дається
кохати, мріяти, страждать…
Ту світлу мить, яка у серці,
молю, не втрать.
Бо тільки пам’ять незрадлива.
Вона – одвічний наш докір.
Я знаю, щастя неможливе…
А ти повір.
История cоздания стихотворения:
2007
Чудесний вірш. На моєму подвір'ї росте величезний горіх, якому більше 80-ти років. Його садив мій дідусь ще до Другої світової війни. |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:21:32 |
Щиро дякую, Темлана! +++ !!! |
Рецензия от: Эдуард Неганов 2024-03-28 13:53:07 |
Чаты, форумы дарили эмоции. Значит, были нужны. |
Рецензия от: Вокисон 2024-03-28 13:51:12 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |