Автор: Марина Мартюшева
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-09-03 21:19:20
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Тихий вир

Заховалась у тихому вирі
ніч загублена, майже бездонна…
І кружляється запах імбиру
у твоєму й моєму безсонні.

Ні розлука, ні біль не згасили
те, що янголи звали коханням.
Тихий вир… І отримані крила,
щоб злетіти, неначе востаннє.

Хай сьогодні за обрієм – зорі,
хай сьогодні за зорями – мрії,
а у мріях залишиться море
тих зізнань, що сказати не смію.

Ти не думай: це майже видіння.
Я ж у нього, як в море, порину
та у вирі здаватимусь тінню,
на твоєму обличчі спочину.

Ти почуєш моїми вустами
ті слова, що у сліз відборола,
ті слова, що торкаються брами,
зачиняючи наше «ніколи»:

«Коли плачу, то знай, що про тебе,
як живу, – не вагайся, – тобою.
А твій голос – вже майже потреба,
твоїм поглядом сум заспокою.

І досвіття, і день, і смеркання
я тобі, мій коханий, дарую…
Не засне із тобою до рання
тихий вир. Це душа, що сумує».

История cоздания стихотворения:

2007