Автор: Марина Мартюшева
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-01-06 21:19:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
«Твої засніжені простори,
твої незгадані вершини
я пронесу у щастя й горе.
Я обіцяю: не покину.
Я обіцяю: не забуду.
Нехай вітри мене схиляють,
та я пройду печаль і скруту:
проходять всі, якщо кохають.»
Розлука – наче гостре лезо,
її пройти – життя прожити...
Це чула зламана береза,
і, болем вічності сповита,
Свої гнучкі схиляла віти,
схиляла віти, нескоренна...
«Невпинний час не підкорити.
Та я чекаю. Чуєш, клене?
Коли снігів земних не стане,
згадаєш, милий мій, про мене.»
Можливо, навесні розтане
соната стомленого клена.
История cоздания стихотворения:
2007 рік, мені було 16 років
Так. Якось сказав Господь, одного разу: Якщо Син звільнить вас то істинно будете вільними. Раб поперше це не соціальний стан, це стан душі. Гарний вірш. Дякую. |
Рецензия от: Гром Слобожанський 2024-03-29 14:38:01 |
Как говорила попадья, В окно из мерседеса. Не вы, а бог менЕ судья! Я в "мини" как принцесса! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 14:27:30 |
Всё по честному, где
лесть, Иногда теряют честь. |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 14:04:03 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |