Автор: Марина Мартюшева
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-02-20 17:02:47
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Райдужне море

Райдужне море згасає
в ніжних і щирих очах...
Сонце і Бога благаю
твій не засліплювать шлях.

Може, у цьому зневіра,
може, у цьому любов.
Вічне питання – як вирок:
як ти мене не знайшов?

Як мені хочеться знати:
в серці твоєму – весна!
Вічне й миттєве – розтяте,
тьмяна в душі глибина...

Може, себе загубила
в темряві власного «Я».
Птахом летіла безкрилим
з клекотом: «Більш не твоя!»

Тільки усе передчасно...
Жити без тебе – в пітьмі.
Райдужне море не згасне,
хвилі не стануть німі.

Доки я дихаю вітром,
доки я плачу дощем,
щастя моє – непохитне
і не розтрачене вщент.

История cоздания стихотворения:

Все той самий 2007 рік.