Автор: Вячеслав1
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-12-19 21:26:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПОВЕРНЕННЯ

Місто моє захлинається в череві сірого велетня,
вогкі обличчя будинків з незрячими вікнами-більмами.
Мучено ранок пливе поміж них
і не допливе до дня,
туга нездійснених мрій обпече, не загоїться ні на мить.

Очі впритул, як байдужість калюж, обтікаючих хвилями -
погляд античних героїв із каменю, в себе обернутий.
Сиві туманності ранку
з них блиск животворчості вимили,
душі людей залишили металом свинцевості тверднути.

Група однакова крові сьогодні у мене і в осені,
вздовж по асфальту стікаюча, стріляна кулями-краплями.
Невідворотна приреченість стогону -
одноголосся в ній,
грішника плачу, що в хвилях потопу вмира нерозкаяним.

Що це? Вуглиною-іскрою блиснув у згаслому попелі
погляд знайомий, тривожними радощами переповнений.
Роки, дороги, розлуки
втопились у ньому, як в повені,
понад образливих слів з їх надуманими перепонами.

Тисячі миль, кілометрів на погляді цьому замкнулися,
втеча від себе - ходіння по кругу з черговим поверненням.
Вчасно ми не розминулись
на стомлених осінню вулицях,
може оця несподівана зустріч весну ще поверне нам...

История cоздания стихотворения:

Доля нам дарує несподівані зустрічі, яких ми чекали без надіїї.