Автор: Людмила Божок
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-09-15 17:52:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Легенда про озеро Кьезан Ам

Кьезан - Жорстокість , Ам - озеро

Одне з прекрасних місць  є на землі,
де гори в небо камені здіймають.
Воно сховалось від людей в імлі.
Там день і ніч, як мить одна минають.

Поміж горами -  озеро блищить,
як чаша від Священного Грааля.
На мить лиш  тільки сокіл пролетить.
Я  озеро  те уві сні стрічала.

Давно, ще з незапам'ятних часів
Там був аул і люди проживали .
Здавалося, що хтось прокляв  цей світ:
Кьезан- усі його так називали.

Знущались там  із бідних і старих.
А правди не було, лише свавілля.
Хвалили всіх   багатих та скупих.
І  рабство процвітало та  насилля.

Були в пошані  підлість, гроші, зло.
Там нищили людей і убивали.
Про той аул вже мовилось давно.
І ангели від горя заридали.

«Великий наш Творець, допоможи!
Що буде? Адже  люди не бажають
жить у добрі, вони  живуть  во  лжі.
Нам важко, наші душі  там  страждають».

«Не добре це, що  люди  зло творять …
Вони моєї кари не бояться?
Я хочу про аул о той все знать!
Хто вирішав над бідними знущаться?

Іди, мій Янгол в грішний той аул.
Мені дізнайся чи хоч залишились,
хто доброту і милість не забув.
Хто щиро вірив, за любов  молились.

Мені про тих, хто ділиться  черствим
нехай куском, но  все ж  святого хліба.
Відкриють двері, пустять гостя  в дім.
Я тих благословлю, скажу спасибі».

І бідним  старцем добрий Янгол став.
Взяв старий одяг, порвАну  торбинку.
Відрізав скибку хліба, зав'язав.
Подумав: «Не на довго, на годинку…»

Зайшов  у двір, в порозі  поклонився
« Відкрийте, дайте  хліба хоч шматочок…
Йшов довго я сюди і так втомився…
Ось , тут присяду тихо  у куточок».

У  дверях  зло  господар прокричав:
«Геть з мого двору!! Ходять тут  убогі…
Геть! Чуєш? Хліба я не дам!» -
схопив за  комір, випхав на дорогу.

«Я краще хліб  за службу псам віддам.
Вони мій дім боронять та чатують.
Іди, бо волі батогам я дам
І псів спущу, нехай тебе шматують»

Просив наш Ангел  хлібчика  шматок
та всюди  його били  і знущались.
З ним  кожен був і різок і жорсток.
Не знали нелюди – над Янголом сміялись.

«Даремно я обходив кожен дім…
І весь аул. Залишилась хатинка.
Хоч тут  живуть, із коміна йде дим,
навряд  мені  тут найдеться скоринка…»

Тут голос з неба: « Ти мене не чув?
Я дав наказ коли ти йшов в дорогу!
Щоб в  кожний двір зайшов! Ти не забув?
Хто пустить в дім, хто вижене з порога».

«Що ж» -  мовив Янгол. «Треба запитать…»
«Відкрийте  двері,  я  прошу вас, люди!
Я так стомився,  важко вже  стоять.
Подайте  хліба, с вами Бог хай  буде!»


Двері відчинилися  на ганку.
І вийшла жіночка з маленькими дітками .
«Хліб був, та діти з'їли на світанку» -
сказала тихо, розвела руками.

«Вдова я , вже давно, а діток в мене сім.
Нам треба жити. Їм  потрібні сили.
Замучив голод  нас уже зовсім».
«А у сусідів допомоги попросила ?»

«Та де там, вони  слухать не хотять,
Сміються над дітьми, ви  б їх  почули…
Собак годують, свині  хліб  їдять.
Як жаль… Нема добра, добро забули."


І мовила вдова: « Ти зачекай!
Зайди в мій дім. Спочинеш із  дороги.»
«Синочок, в чашку  воду наливай…»
«Сідай, тебе прошу ,  втомились  ноги…»

«Є скибка хліба - дітям бережу
на чорний день, а той  таки настане.
Тобі в дорогу  дам! Бери кажу!
А Бог нас бачить і  нас не оставить.»

И сльози  покотились по щокам.
В її очах була печаль і мука.
«Візьми ось хліб, іще  води  подам…»
І зникли плечі, опустились руки.

Тут янгол вмить промовив; «Зачекай!
Не треба хліба! Брати я не буду!
Скажу одне -  з аулу ти тікай!
А доброту твою, я не забуду!

Знов  мовив Янгол: « Треба далі йти.
Віднині ваші скінчились страждання.
Що я шукав, на щастя зміг знайти.
І відповіді знаю на питання.


Чому і як  жорстоким став  народ?..
За це його  чекає покарання.
Навіки тут загине  грішний род.
Все станеться сьогодні, до світання.

Ось там, в куточку з'явиться  вода.
І в дім вона з землі в ту мить прибуде.
Бери своїх дітей, бо йде біда!
Настане час і тут людей не  буде».

Ступив через поріг і  в даль пішов.
І хлібчика тримав в руках кусочок.
Серед людей він доброту знайшов.
А жіночка  - дивилась у куточок.

Росою вмить  покрилася стіна.
Вдова на руки діточок схопила,
згадала, що в аул іде біда.
Дітей вела , дорогою молилась.

Забрались високо, на самий край.
Дивились вниз, вода  усе покрила .
Сказала : «Жаль…Аул,  ти прощавай!..»
Заплакала і знову помолилась.


Творець  по праву чесний суд вершив.
Бо жити треба  з доброю душою.
А тут інакше, тут народ  грішив.
І сором  змив  священною  водою.

З далеких, незапам'ятних часів
з'явилось озеро  прекрасне  у горах.
Як пам'ять  за жорстокість і гріхи.
Бог дав  йому  наймення  Кьезан Ам.

История cоздания стихотворения:

Ця легенда була написана мною в 2018 році на російській мові, я вирішила виправити ситуацію...А те, що озеро дійсно
диво природи -це незаперечно!