Автор: Володимир Верста
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2018-02-28 20:22:53
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Терпсіхора

Мовчи! Ні слова! Я прошу, не треба!
Нехай говорить танець, я і ти
Кружляємо в сонеті аж до неба.
Яскравим сяйвом шлях мій освіти.

В саду плодами зацвітають стебла
У піруеті, ніби серпантин,
Збираємо суцвіття бога Феба
І творимо божественний мотив.

О як лунають ці чарівні струни
Твоєї ліри, кличуть у танок.
І я малюю в мерехтінні руни,

Що тягнуться у тисячі стежок.
Моя богине, буду завжди юним,
Прийми від мене осяйний вінок.

Терпсіхора — дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен; муза танців і хорового співу.

Аполло́н, Феб — один із олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування, поводир хору муз.

© Володимир Верста

История cоздания стихотворения:

Дата написання: 28.02.18