Автор: Володимир Ткач
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2017-09-14 18:57:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Колобок Віршована інтерпретація

Ведучий:         
Усі знають – Україна
Держава казкова.
Флора, фауна прекрасна,
І жити чудово…

Заспокойтеся, панове,
У залі, будь-ласка,
І послухайте уважно
Про Колобка казку!

***
Каже Баба діду свому:                                              
«Чекать нема сенсу,
Майже рік ми із тобою
Не бачили пенсій.

Нема в шлунку більш нічого,
Крім грибів та хріну…
Назмітай піди муки –
Спечемо  хлібину».

Ведучий:    
Ішов дід і міркував:
«От, стара гадюка, –
Не схотіла поїхати,
Як казав, до внука.

В нього є знайомі, друзі
В місті. – Всі в пошані.
Жив би, як вареник в маслі…
Ні – як у сметані…

Що це я розхвилювався?..
А й правда – аж жарко…
Рацію таки я мав –
Тупенька Одарка…»
   
Ведучий:                   
Назмітав старий муки,
Що не з’їли миші. –
Жовтобокий, неглевкий
Колобочок вийшов.

Взяв його дід, намастив,
Потримав в долонях
І поклав, щоби застиг,
Хліб на підвіконня.
  
  А надворі  сонце світить… –
Оце так погода!
Колобок поріг намітив,
Звідти – на колоду.

Потім – в хвіртку, бур’янами
Швидко покотився…
Незабаром наш рум’яний
В лісі опинився.

Колобок, як все печене,
Смачний запах має,
От його такого першим
Зайчик зустрічає:

Зайчик:  
Всім собою не настачиш…
Дай хоч подивитись,
Бо вкінці тебе,побачиш,
З’їсть руда Лисиця…

Колобок:     Ти хто?
Заєць: Заєць!
Колобок: От і добре –
                 Тепер тебе знаю…
                 Давай я тобі, шановний,
                 Пісню заспіваю.

Ведучий:        
Покотилася луна
По лісі, по горах,
Заспівав печений пісню
В мінорах, мажорах.

Пісня Колобка:

На краю села хатина,
А в печі велика спека –
Там спекли мене, хлібину,
А я втік від них далеко…

Приспів:
Ой, не плачте,
Дід Омелько і бабуся.
Погуляю трохи в лісі,
І додому повернуся!

Ведучий:
Поки пісенька лунала
На прекрасних нотах,
Появився волохатий
Вовчик у чоботях…

Як смикнув адреналін
Зайчика за лапи! –
Може, й не хотів це він,
Все ж подався в драпи…

Колобок не зрозумів,
Клапає очима,
І, згадавши кілька слів,
На Вовчика грима:

Колобок:
«Слухай, ти… Що за приколи?..
Ти із лісу наче…
Я таких, як ти, ніколи
Ще в житті не бачив –

Волохатий якийсь, сірий…
Ох і навів страху!
Вовчик:
Закрий рот, ходяча булка,
Бо «порву рубаху»!

Ти молися, їжак лисий,
Свому порятунку –
Перетравлюю козу
Я в своєму шлунку.

Давай так: ти мені пісню
Гарну заспіваєш,
Тоді  я тебе не знаю,
Ти – мене не знаєш…

Ведучий:  
Покотилася луна
По лісі, по горах…
Заспівав печений пісню
В мінорах, мажорах:

Пісня Колобка.

Ведучий:
Кажуть, що нема ведмедів
В цих лісах, здається,
Але бачить Колобок –
Косолапий преться…
                    
Ведмідь:    
Файно пісню ти співав –
Тільки-що я слухав.
Чую, що не наступав
Я тобі на вухо…

Знаєш, що тебе чекає? –
Тобі й не присниться…
Десь тебе підстерігає
Злодійка-лисиця!

Всіх вона в казках «розводить» –
Це вже кожен знає.
«Обламай» її. Ну, спробуй –
Давно ж заробляє!..

Ведучий:       
Зважив коржик «за» і «проти»,
Все обдумав файно,
По гірських стежках вузеньких
Покотивсь, звичайно.

По дорозі він заліз
У мале озерце,
Покупався й намастився
Увесь чисто перцем…

Там, де до Нової ери
Рів зробили скіфи,
Колобок біля печери,
Врешті-решт «приїхав»…

Де кизил росте червоний
Й де не де травичка,
Зупинила там героя
Хитрая лисичка.

    Лисичка:                           
Він, мабуть, такий добренький
І такий солодкий!
Ведучий:
Уявляє, аж ферменти
Полізли у глотку.

Лисичка:   
Хто такий? Куди і звідки?
Із чим тебе їсти?
Ти не хочеш мені, коржик,
На носика сісти,

Бо я, друже, стара дуже
І не дочуваю,
А ти мені небайдужий...
Як я співчуваю

Отаким, як ти, невдахам,
Що гарно співають,
А що їх вкінці чекає,
Напевне ж, не знають…

Ведучий:
Покотилася луна
По лісі, по горах…
Заспівав печений пісню
В мінорах, мажорах:

Пісня Колобка.

Ведучий:
Як схопила Колобка
Лисиця із перцем –
Завищала, закричала
Від усього серця:

Лисиця:
«Як це так, щоб Колобки
Правили погоду?!.»
Ведучий:       
І побігла до озерця
Пить холодну воду.

А герой наш повернувся
Ціленьким додому!
Про Лисицю всі дізнались
Відносно облому.

Звірі носять колобку
Щоночі гостинці –
Є в коморі, є надворі,
У хліві і в скриньці…

Внук з сім’єю тепер в гості
Приїздить частенько,
Привітатись з Колобком,
Назбирать опеньків.

Нова сукня у бабусі,
Вже й не галаслива…
До цих пір не носять пенсій,
А вони – щасливі!..

  Ведучий:                                      
Усі знають – Україна
Держава казкова.
Флора, фауна прекрасна,
І жити чудово…

Що ж , панове, тепер слово
Вам треба сказати…
Нема слів?.. Тоді попрошу
Поаплодувати!
)))

История cоздания стихотворения:

Коли працював вихователем у Маловисківській школі-інтернаті на Кіровоградщині, супроводжував учнів в
пансіонат у Камянець-Подільському. Дітям треба було виступити з казкою на сучасний лад. От і написав
Колобка. За три дні діти повивчали ролі і у день конкурсу здобули перемогу. Мої тодішні актори вже давно
стали татами і мамами, але й до цього часу згадують ті приємні миті відпочинку.