Автор: Воронин Николай
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2020-04-12 02:11:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПРИРОДА НА ЛАНЦЮЖКУ

Земля жива як та істота,
Яка сидить на ланцюжку.
Нехай не думає мерзота,
Що гріх тяжкий простять йому.

Разом із мавпою людина
Катує також мавпеня.
Ланцюг залізний бачить миле,
Та плаче з матір’ю щодня.

Мала тваринка розуміє, —
Не зможе мати захистить.
Що не здійсняться в неї мрії, —
Колись у хащах вільно жить.

Природа теж все розуміє, —
Не можна зло таке творить.
Настане час, та вчинить дії, —
З полону звірів щоб звільнить...

Усіх що плавають й літають,
Живуть в воді та на землі.
Плоди з дерев які збирають,
Віками вільними були.

Провалля створяться навколо,
Дощі щомісяця поллють.
Зберуться грішники у коло,
Та разом в прірву упадуть.

Зітхне земля та відпочине,
В лісах рослини зацвітуть,
Пташиний спів згори полине,
Тварини вільно заживуть...

Nikvoron   12.04.2020

История cоздания стихотворения: