Автор: Элвис Визардович
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2017-11-11 14:50:04
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Ти марево моїх очей

Ти марево моїх очей,
Ти сон навічний, без обмеж чудовий.
Я так ткала тебе із крові і ночей
Із сльоз що линули самі собою.
Плекала зернятко, плекала як дитя
І гралась з ним, коли ніхто не бачить,
І воно виросло у Велетня-Життя
І тепер дивиться як мама плаче.
Чому твій смуток так гірчить мені?
Чому карає моє сердце ніжність,
Що схована всередині тебе?
Лиш в снах живила мене її світлість.
Чому початок рік в моїх очах?
Чому твоя вина така глибока?
Я так люблю тебе, мій синьоокиї птах
Але я в небо піднялась високо.
Сумний уклін на лінії очей,
Невимовлених вуст пусте страждання.
Чому обидва стали ми німі?
Чому покарані оцим чеканням?
Дві статуї зустрілися без рук
І тільки водопади тихо плещуть
Із їх печер, де схован серця стук
Із дір, де очі бачили безмежність.
Навчусь кричати. Прокричу на світ,
Тим криком, що співає лазуриця,
Що не існує більше меж і літ,
Для тих хто мріяли коли-небудь зустріться.

История cоздания стихотворения: