Автор: Лакшери
Тема:Мистика и эзотерика
Опубликовано: 2018-01-14 21:41:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗВІР

Десь кажуть звір є великий та страшний,
Та кажуть він людської плоті хоче,
Ото на гору вскоче і вибухає
І так щоночі.
Здебільш до нього молодь потрапляє,
Та є старі і дітлахи.
Він палить люльку з трав скажених,
Той смак і є гачком для них.
А вранці тільки-но сонечко засяє
Той звір та чарівний той дим
У просторі зникає.
Старі оповідали:
«Багато людство страху від нього то зазнали».
Та кажуть: «Як живим залише
І, навіть, не скаліче –
До неї вдача лине,
Немов, та мальва квітне».
Та, якось на селі біда стала:
Малеча сотника у лісі заблукала.
Шукали марно, не знайшли.
Добу на третю чутки пішли,
Що чули щось ричало в лісі
Якраз на тому саме місці,
Де загубили малюка.
Ось ніч накрила все село,
Такого тут ще не було,
Неначе зорі з неба впали,
Порозбігались по хатам
І ніч женуть, так їй і треба.
Сьогодні темряві кінець,
Страху сьогодні теж кінець
І зорі обіцяють диво,
Вони ідуть шукати звіра,
Позбавити життя, забити.
А зорі – то звичайні смолоскипи.
Наступна дія – сад вишневий,
У центрі сотник металевий
Мовчить, мовчать усі
І, навіть, тиша і та вкусила язика.
А далі сотника рука
Чиєсь лахміття у гору підняла,
І то була сорочка малюка.
Вчинився гвалт,
Де крик, де свист, де топіт -
Гудить село.
І це вже був не шопіт.
Далі буде  …

История cоздания стихотворения: