Автор: Ева Николаева
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2019-03-29 13:33:40
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

знаю

Я вже знаю, напевне знаю тепер, що вільна
Від обох нас, від тебе і себе, усіх і вся.
Я вже стала такою жінкою, яку називають «сильна»,
Але ж сильна від себе не стала б ховатися?

Перервала: листа, вагітність і щастя – каюся
І ховаю прокляття, попіл і сльози у подушках.
Я щоночі себе катую, щодень ховаюся
За лаштунками, на роботі і просто в неясних думках.

Дівчина з ароматом кави й тату дракона
Народила тобі вже, мабуть що, чотирьох.
Ти із нею щасливо жиєш в новому домі,
Хоч із тебе сміються друзі і кажуть «лох».

Ваше щастя таке крихке, як умовний спосіб.
Мама, татко, хатинка і купа брудних дітей.
Мрію, що з того берега допливеш ти до мене в гості –
Поговоримо із тобою нарешті як двоє людей.

Ти промовиш: «Прости, кохана, що довго плавав..»
І морська вода блищатиме на щоці.
А у мене всередині клекотатимуть жар і лава,
Й я не втримаю ніж, що ховала в своїй руці…

І вліплю тобі ляпаса. Й ти мій рум`янощокий,
Поцілуєш мене і ожиє серце моє.
І з`ясується, що то я, ревнива й слабка на обидва ока,
Вигадала, що на тім березі хтось там у тебе є.

Я скажу тобі: «Нащо ти мене кинув?»
І добряче дам тобі в око, а потім заллюсь слізьми.
Ти промовиш, ковтаючи кров і слину:
«Я кохаю… Найважливіше, що є  - це ми!»

І ми будемо разом і все таке інше…Класно!
Без істерик і помилок, як на чистому аркуші.
Ззовні все виглядає гранично ясно.
Але щось сумнівно ТУТ – всередині, на душі
.

История cоздания стихотворения:

присвячено П.