Автор: Дмитрий Волочий
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2023-10-11 16:24:27
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Чи може спиш

Чи може спиш, чи може так болить

Не просихають сльози на очах
Я дорослий, але не розуміюся на речах
Якими життя насичує страх
Намагаюся тебе розгледіти в рою комах

Десь же ти мала лишити слід, чи то усе лише в моїх очах
У відблиску кришталика твоя фотокартка
Лише не бачу його відображення у дзеркалах
Зійти з розуму не страшно, не страшно чути голосу
Бачити за хмарами руки, які колихають вперед назад

Не важливі роки, не просить пити душа
Підготовлені репліки, чорні хустки
То пуста трата вашого життя
Коли на руках реальна втрата
Марно все, що хто б не казав

І жити далі та мріяти про далечінь
Про височінь та схили зі струмком
Я реву кричу пустіть мене за кермо
Невже такі тупі, щоб вирулить
І коли треба надавити на гальмо

Проте не треба, що хтось колись
І в мене щось схоже було
Колише зорі мамине крило
І височінь стоїть на тому місці,
Де долею наділено було

Я знову я, і посмішка і волосся уляглось
І ніби нічого не трапилось і ніби нічого не було

Але, є одне безспірне але. . .
Людина переборе все, нащо не встигла підписатись
Але є одне але, що відділяє тіло і те що мало право підпису
На те, що друкувалось безупинно, безустанно

І ставні на вікнах вийшли давно з моди
Ніхто не підмазує хату щоосені та навесні
Все тяжче дивитися в сторону городу
Але скільки людей подарувало то село

Люди йдуть і мама там ходила не озираючись
І руки золоті годували мене все життя
І навкруги її або боялись або любили
Ми ховаємо не тільки людину і все її життя

Ми прощаємось з емоцією єдиною
Що тримала інтригу до самого кінця
А що ж там? Чи зможе? Чи скоро, чи ще ні?
А їй вже краще, знову ходить?
Очевидно, що не так вже їй болить

А хтось без стуку не заходить до кімнати
Маючи при цьому власного ключа
А хтось і слова не проронить і не посміхнеться
Але всім однаково цікаво, чи насправді закінчується життя

Мама останній рік говорила по справжньому
Тільки з богом, з отцем небесним як казала
Свідомо у юності стала до його порогу
Очевидно, що він не спав раз так рано впустив її до свого житла

Всі говорять про пробудження
Про те як треба жити, щоб рахувати то за життя
Рахуйте люди, що завгодно, але напруження
Градус від того, не сприймайте за каяття

Наше життя про щастя і свободу І любов
Про недолю, невдоволення, розпач
Про пульсацію в серцях та головах
Так класно бути тут, і якби ж то так щоб знов
І так щоб і сміх і гріх і смак і плач
Так класно, я вас бачу, я чую, пульсує кров

Бог любить рахувати - то мінусує то плюсує
І ділить і єднає і бере в дужки
Не ставить рівно із собою, але то нормально
Я не прошу - зроби та нажми

Біль те що нас єднає, і перемикає
Серіал на новий сезон, лишаючи спогади про той
То все природно і кожного спіткає

І попри все, прошу у бога якби б назавжди. . .
Єдине прохання не виходити в нуль
Нам звичайно, не так приємно впасти
Як радісно, кожного разу, вставати знов

10.08.2023

История cоздания стихотворения:

В пам`ять про мою маму. Вона боролася з 4 стадією онкології останній рік свого життя, але програла 21.07.2023р. о 23:40