Отсутствует

Автор: Валентина Гришко
Тема:Психологическая проза
Опубликовано: 2020-08-29 18:47:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Небокрай

Я сиділа у шезлонгу на березі моря та дивилася у далечінь, туди
де стикалися стихії води та повітря. Небо поринало у море та
насолоджувалося безкрайністю простору у почуттях свіжості
та чистоти відносин. Там за небокраєм у таємниці сподівань,
народжувалися мої найкращі думки. Вони підіймали мене над
буденністю негативних вражень від життя та
дарували наснагу.
Чому за відліком часу ми не помічаємо один одного,
перебуваючи у байдужості емоційного вигорання, замикаючи
свою душу на замок та викидаючи ключі, щоб не мати більше
шансу відкрити її будь-кому? Замкнена душа привикає до
самотності, тому що ми знаходимо виправдання своїм діям та
вчинкам. Нам так зручно.
Після сніданку пляж став заповнюватися людьми. Мені
цікаво було спостерігати за їх відношеннями між собою. На
проти мене розташувалися чоловік та жінка з дітьми
підліткового віку. Вони сиділи, ніби разом, але на дуже
великій відстані один від одного. Кожен з них гортав телефон
та не виймав навушники з вух. П’ятнадцять
прожитих років поряд, накладали відбиток втоми та
публічної самотності. Їх дратували діти, які відвертали від
справ віртуального життя. Кожен з них замкнув себе у клітці
егоїзму та байдужості…
- Доброго ранку, пані Ірино! – почула я приємний голос
своїх друзів.
- Хай і день буде добрий. – відповіла я. –Дуже рада вас
бачити у доброму здоров’ї.
Чудова пара з якою я познайомилась, як тільки приїхала на
відпочинок. Завдяки їхній відкритості, вмінню спілкуватися,
наповнюючи стосунки між собою і людьми, які їх оточували,
неймовірною енергетикою та приємною легкістю. Люди
похилого віку, це було не про них. Скоріше за все вони були
людьми без віку. Олексій та Ніна, саме так вони просили до
себе звертатися, без додавання по батькові.
  Олексій тримав сумку з пляжним приладдям, а Ніна
пригортала до грудей його ноутбук. Усміхнені та як завжди
яскраві, у виняткових капелюшках, одягу з льону та
стильних окулярах.
- Дякуємо вам, Ірино, за збереження шезлонгів та
парасолі для нас. – віддячила Ніна.
- Не варто подяки. Як оповідання? Історія добігає кінця?
– спитала я про твір, який писав Олексій.
- Так. Дійсно добігає, як і наш відпочинок. Сьогодні
останній день, завтра на світанні відлітаємо додому. –
відповів Олексій.
- Іринко, ми хочемо вас запросити на прощальну вечерю
у затишний ресторанчик.- звернулася Ніна.- Не відмовте в
люб’язності.
- З задоволенням приймаю ваше запрошення, мої любі
друзі. – погодилась я з радістю в голосі та печаллю в серці.
Мені дійсно не хотілося розлучатися з цими неймовірними
людьми.
Ніна була музою для Олексія. Вона надихала його на
написання нових творів та картин, вважаючи його
талановитим художником слова та пензля. Колись вона
дістала його занедбані картини з горища і Олексій став
відомим. Вона організовувала його виставки та аукціони, тім
самим залучаючи увагу суспільства до полотен. Продюсувала
його оповідання та знаходила видавництва.
- Віра в талант тримається на любові.- говорила Ніна.
Якщо ти не любиш людину, ти не зможеш виявити в ньому і
підтримати те прекрасне та дивовижне, що не просто існує, а
ще й повинне побачити світ.
Олексій дбайливо ставився до своєї подруги, саме так він її
називав. Подруга. Любов і дружба чоловіка та жінки у
сплетінні добрих відносин, щирих та відвертих, в той повній
мірі, яка не притаманна звичайним людям. Людям, які
закрили свої душі та шаленіли від особистого егоїзму.
  Ніна й Олексій цінували один одного та кожну годину, яку
проживали поруч. Вони, як діти раділи дрібницям, на які ми
не звикли звертали увагу.
- Подивись якого кольору сьогодні море. – промовила
посміхаючись Ніна. І вони сиділи й обговорювали відтінки
моря, на перший погляд, звичайного моря, такого ж
буденного, як і крик чайок… Кричать та й хай собі кричать.
Ні, в їх уяві вони не просто кричали, вони емоційно говорили
між собою та саме сьогодні у них особлива розмова пов’язана
зі зміною погоди. Чайки відчувають прихід холодів та
закінчення оксамитового сезону.
Чоловік і жінка, які, на перший погляд, давним-давно
залишили позаду найкращі миті свого життя, доказували
світу зворотне. Саме сьогодні, саме зараз вони проживали
щасливі години не зважаючи на свій вік та традиційні
правила, які придумали нещасні люди. Вони вміли слухати
дерева та вважали дурним тоном, якщо дарують живі зрізані
квіти. Вони пригортали один одного в обійми, дарували
захоплені компліменти та випромінювали радість.
- Іринко, дівчинко, яке чудове життя! – стверджувала
Ніна. - На жаль коротке. Цінуй кожну секунду, як поштовх
свого серця. Люби та насолоджуйся, твори у відчайдушному
пориві, носи красиві сукні, подорожуй, смійся, вдихай на
повні груди своє щастя. Живи!
У ресторанчику, з відкритою терасою над самим морем,
звучала приємна музика. В центрі залу танцювала красива
пара немолодих людей. Вона привертала увагу присутніх
своїм поважним віком на тлі вишуканого вбрання та ніжності,
яка огортала їх не прихованими почуттями. За небокрай
сідало сонце. Воно відсвічувало свої останні промені
дивовижним полум’ям, об’єднуючи небо та море. Захід сонця,
як і захід їх життя був красивим та яскравим.
Через півроку, я отримала посилку, в якій була нова книга
Олексія і маленька записочка від Ніни,
- Сьогодні сорок днів, як Олексій відійшов у вічність, але
залишились його книги, картини та моя любов.            

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 212

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 4.

Тесленко

Прекрасна своєю високою моральністю тема та гідний виклад.

2022-08-30 14:52:50

Лариса Гараган

Зворушливо. В кінці аж мурахи по тілу пробігли.
Прекрасні відносини немолодої пари. Так вони прожили усе життя у любові і насолоджуючись один одним.
Гарна філософська оповідка. Є деякі одруковки, а стиль, образність мені до смаку. Молодець, Валюшо!

2020-09-01 22:07:56

Валентина Гришко

Дуже радію, що тобі сподобалось. Обіймаю.

2020-09-01 22:13:01

Лариса Гараган

2020-09-01 22:22:49

Ніна Трало

Чудовий твір, Валентино. Щиро дякую.

2020-08-30 22:46:43

Валентина Гришко

Сердечне спасибі, Ніночко, за відгук. Всього найкращого.

2020-08-30 23:13:23

Денис Нарбут

Гарно написано, дякую!

2020-08-30 16:59:53

Валентина Гришко

Щиро вдячна, Денисе, за приємний відгук. творчого натхнення.

2020-08-30 23:12:09

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений