Автор: Олександр Рожко
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2020-04-19 17:49:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

"Казка про Михайлика, Снігову Бабу і Чарівний Портфелик."

Жив-був собі хлопчик Михайлик. Коли виповнилося йому сім
років, прийшов час іти до школи. І пішов Михайлик у перший
клас. Треба сказати, що він був лінивим, і тому навчатися
йому не сподобалося. Без бажання ходив Михайлик до школи,
з неохотою виконував домашні завдання. Тому і оцінки він
отримував погані.
Одного зимового дня, в останній день канікул, випав густий,
лапатий сніг. Вийшов хлопчик на подвір’я, і зліпив Снігову
Бабу. Походив навколо неї, помилувався своєю роботою, і
коли вже збирався йти додому, вирішив її розваляти. Аж тут
ця Снігова Баба і мовить до нього: „ Не розвалюй мене, будь –
ласка, Михайлику, я хочу довго простояти”
„ А мені що до того, - відказує хлопчик – яка мені з того
вигода? ”
- Ну добре, я виконаю будь – яке твоє бажання.
- Тоді я хочу ніколи не вчити уроків, не виконувати домашні
завдання, а в школі отримувати завжди одні п’ятірки.
- Добре, я виконаю твоє бажання, але за однієї умови.
- Якої?
- Один раз на рік ти повинен будеш сам вивчити будь – який
урок, і отримати за нього п’ятірку, інакше мої чари
закінчаться.
- Я згоден, але як же ти зробиш, щоб моє бажання
здійснювалось?
- Для мене немає нічого простішого. Йди додому, Михайлику,
знайдеш у себе в кімнаті Чарівний Портфелик. Ходи спокійно
до школи, бо всі домашні завдання будуть у ньому зроблені,
але не забувай один раз на рік підходити до мене і говорити,
який урок ти вирішив вивчити самостійно, і в той день чари не
діятимуть.
- Не хвилюйся, не забуватиму – відповів Михайлик, і з криком:
„ Ура-а-а” побіг до хати.
І почалося в Михайлика солодке життя. Прийде зі школи і весь
день гуляє. Прийде в школу, відкриє Чарівний Портфелик, а в
зошитах всі домашні завдання пописані, тільки витягне з нього
книжку, відкриє її і вже знає напам’ять і вірш, і будь – який
переказ. Почав учитись школярик на одні п’ятірки. А коли вже
близько до кінця навчального року, дочекається поки
зададуть вивчити вірш невеличкий напам’ять, вивчить його,
підійде до Снігової Баби, скаже, що завтра сам отримає
п’ятірку, розкаже в школі вірш на „5” , і чари продовжується
ще на рік. А Баба теж чарівна, стоїть у Михайлика в дворі
цілий рік, не розстає, адже він виконує її умову.
Отак і закічив хлопчик і перший клас, і другий, і третій
круглим відмінником. І так йому подобається таке навчання,
що словами не передати. Просто казка – нічого не вчиш, все
знаєш. І розлінився наш Михайлик взагалі, став регулярно
прогулювати школу. А навіщо туди ходити, якщо все – одно
отримає без проблем п’ятірку. А як став підходити до кінця
четвертий клас, дочекався, коли задали вивчити вірш
напам’ять (а було це у вівторок) , підійшов до Снігової Баби,
сказав, що на четвер вивчить вірш, і сам отримає п’ятірку, так,
що чари йому будуть не потрібні. В середу, звичайно, в школу
не пішов, цілий день прогуляв, ввечері вивчив вірш, і пішов
зранку в четвер отримувати п’ятірку. Але не могли ж ці лінощі
завжди даром минати Михайлику. Не був він вчора в школі і
не знав, що урока читання не буде, бо вителька захворіла. А
так як більше нічого хлопчик не вчив, то про п’ятірку не могло
бути і мови, а от двійок нахватався він в цей день цілих три.
Чари закінчилися. Прийшов Михайлик додому, але Снігової
Баби на тому місці, де вона простояла більше трьох років, вже
не було. Але найгірше було те, що разом з чарами зникли
абсолютно всі знання починаючи з першого класу, адже за
чотири роки цей лінивець вивчив лише чотири вірші, бо так
було треба, а більше нічого. Почав Михайлик скочуватися у
навчанні до круглого двієчника, що навіть постало питання
залишити його ще на рік у четвертому класі. Прийшов він
додому, сів на лавочку та й заплакав. Аж тут він почув
знайомий голос:
- Що, ледарю, погано бути неуком?
Михайлик підняв голову і побачив на тому самому місці
Снігову Бабу. Він схопився з лавочки, підбіг до Баби і
благаючим голосом заплакав:
- Бабусю, рідненька, допоможи мені, будь – ласка, як –
небудь!
- Ні-ні, я з ледащами не хочу і зв’язуватись.
- Я обіцяю, тобі, Бабусенько, що більше ніколи не буду
лінитися, тільки зроби що – небудь.
- Ти точно правду кажеш?
- Так, так, обіцяю, я виправлюсь!
- Ну, добре, вмовив, я допоможу тобі. Я повертаю тобі знання
за чотири класи, але надалі щоб ніколи не лінувався, і
заробляв усе своєю працею, а не надіявся на когось, інакше
не доб’єшся нічого ні в навчанні, ні в житті.
- Дякую, тобі, Бабусю, твоя наука не пройде для мене даром,
я все зрозумів, що ніхто за мене нічого не зробить, якщо я сам
не забажаю цього.
- Ну і добре, бажаю успіхів – сказала Снігова Баба і зникла.
А Михайлик відтоді підтягнув навчання, перестав лінуватися,
вчив усе, знову став відмінником, але тепер за рахунок
власних зусиль, і закінчив школу з золотою медаллю.
Тут і казочці кінець, а хто зрозумів її мораль, той молодець!

История cоздания стихотворения:

2006