Автор: Шепенков
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2023-12-04 19:47:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПРИГОДИ ЧИПОЛІНО ( ч.2)

казка
за мотивами казки Джанні Родарі

      Частина друга.

Прибігає глашатай ,
в трубу дує на весь край.
З домів жителі біжать,
уздовж шляху всі стоять.
Серед них і Чиполоне,
його видно дуже добре.
Вздовж шеренги пробігає,
солдат обприскує духами.
Ось і принц Лимон з'явивсь!
На носилках принесли.
Всі вітають, всі кричать,
квіти кидають на шлях.
Принц Лимон:
-Хто у світі всіх жовтіший?
Хто у світі всій спіліший?
На кого сісти не посміє
навіть муха, нечисть інша?
Народ:
-Наш король, наш король!
Наш правитель принц Лимон!

Старий Чиполіно теж стояв,
принц' Лимона зустрічав.
( Біля шляху перший ряд)
Народ тисне, напирає.
Він кричить, всіх благає:
-Не тисніть мене на шлях!
Не штовхайте, прошу вас!

Принц Лимон, почувши крики,
звертається до них сердито:
-Що за шум? Чому не ладно?
( до Чиполоне)
Як ти смієш, небораче,
моїм слугам заважати?
Підбігає старший швидко,
шаблею на нього тиче:
-Ти -паршивець, зразу видно!
Яке зло придумав принцу?
Принц Лимон до Чіполоне:
Цей точно бунтувати хоче!
Вартові, під варту цього!
Солдат старого враз схопив
і в клітку зразу  посадив.
Принц Лимон до командира:
-Посадити до в'язниці,
припаяти років триста.
-Ваша воля, Ваша милість!
Носіям кричить своїм:
-Йдемо далі, як раніш!
Знову музика заграла.
Хода принца пішла далі.
Люди йшли за ним всі раді.

Залишилась клітка із нещасним
і два лимончики-солдати.
Діти журяться і плачуть
хочуть прощатися із татком.
Вартові і цьому заважають.
Чіполіно (до солдата) ніжно:
-Немає тут же командира,
дозволь до татка, ваша честь!
Знаю, під твоїм мундиром
серце маєш ти людське.
Солдат:
Гаразд, хлопче, так і бути!
Тільки надто не тягнути!
Ще добратися до міста,
а потім ще і до в'язниці .
Від возу відійшли солдати.
Діти кинулись до батька.
Чиполіно:-Заберуть тебе,
і що робитемо тепер?
-Мій брат, дядечко ЧіпОло.
Він подбає про всіх вас.
Школярі, ходіть до школи
Щодня, щодня, не через раз!

Час прощання завершився.
Везуть старого до в'язниці.
Чіполіно вслід кричить:
-Я врятую, не журись!
Понуро всі додому йшли,
в думках тяжесті несли.
Редиска:-Чіпо, чуєш!
Як же ти його врятуєш?
-Не знаю. Одне я знаю,
анітрохи не бажаю,
щоб сидів в тюрмі мій тато.
Вдома я візьму лиш торбу
і піду я геть із дому.
Редиска:-Я з тобою.
-Відчепись ти, ради Бога!
-Допомогти я хочу тобі.
Я-твій друг і маю право
допомогти в такому разі.
Разом з другом легше йти,
долати труднощі завжди.
-Гаразд, подруго, так і бути!
Від нині будем разом всюди.

На другий день зустрілися,
куди йти, намітили.
Крокують і співають,
собі настрій піднімають:

- Знають всі: коли є друг –
Все світлішає навкруг,
Якщо сам не підведеш –
Друзів більше ти знайдеш.

Дружать сонце і земля,
Дружать луки і поля,
Дружать діти на землі
І великі, і малі!

Хатку крихітну таку
збудував собі Гарбуз.
Навіть, гному було б тісно.
Для гостей нема вже місця.
Чіполіно і Редиска
затрималися тут трішки.
Гарбуз лагідно до них:
-Ну, чого стоїте? Вам куди?
Не тутешні, бачу, ви.
Може, винести води?
Редиска:-Так, ми довго йшли.
Кум Гарбуз:-Жаль, що сюди
вас не можу запросить!
Моя хатинка одномісна,
для одного, навіть, тісна.
Чиполіно:-Нічого, сидячи
ми теж тут відпочинемо.
Гарбуз куме, нас цікавить,
чому така маленька хатка?
Адже в цій оселі, чесно,
одному занадто тісно.
Я мовчу вже про гостей,
нема місця навіть вдень.
Кум Гарбуз:
-В житті марно кошти не тратив,
збирав на хатку я роками.
Замість хліба купляв я цю цеглу,
а цю-замість штиблет моїх.
На дім великий він не схожий.
Але власний це єдиний дім.
Він для мене найдорожчий.
Головне, що дім цей мій.

История cоздания стихотворения: