Автор: Шепенков
Тема:Пародии
Опубликовано: 2024-01-22 13:41:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЧЕРВОНА КЕПОЧКА

казка
на єврейський лад
за сюжетом казки  Н.Сагаловського.

У містечку біля річки
жив єврей біля ліску
з Рівою-дружиною
( Богом так судилося).
У цієї пари вдома
підростав синочок Фома.
Головний убір любив,
червону кепочку носив.
Сам начитаний, кмітливий,
вдома ласкою зігрітий.
Він- красавчик, топ-модель,
хоч малюй з нього портрет.

А за лісом, у долині,
в одно бедрумній хатині,
(веде туди одна стежина),
де росте чортополох,
проживала Баба Роза –
жертва остеохондрозу,
а, до речі, по анкеті  –
Роза Львівна Шляпентох.

У старенької бабусі
на городі було пусто:
ані кропу, ні петрушки...
росли тільки дикі груші.
Були гуси, були шкварки,
а тепер – одні припарки.
Ні шматка не має хліба,
бо не було муки, тіста.


Зате у мами Ріви –
кури, гуси, вишні, сливи,
ґоґоль-моґоль для синочка,
ікра, риба, меду бочка...
Фома  класно почуває:
в своїй  кепочці гуляє
і на скрипочці він грає,
і не просто "Сніжок-пушок" -
гаму ля-бемоль-мажор!

І коли вже вщухла гама,
сину каже рідна мама:
-Слід бабусю вшанувати,
старших треба поважати.
Поклади смичок на полку,
візьми сумку із собою,
туди продукти поклади
і бабі Розі віднеси!

Для бабусі мама Ріва
приготовила все свіже:
хумус, рибу, форшмак, торт
хрін у баночці від шпрот,
яйця свіжі  всі в мішечку
і гусячий жир в горщечку,
дантель, баранячий бульйон,
із  сухофруктів лиш компот.

Ось крокує лісом Фома,
стежка ця йому знайома.
Гуманітарка вже  в  дорозі-
зустрічай,  бабцю, на порозі!
В червоній кепочці іде,
сумочку з продуктами несе.
Весь на хвилях ля -бемоль.
Раптом , бачить, – сірий Вовк!

Вовк Іванович ЛівІтін,
із материх інвалідів,
постраждав вже раз він якось ,
обдурити тепер складно:
був поранений в сідницю,
зхамав він тоді дівчиську
в червоній шапочці на зло
із казки Шарля де Перро.

Ліском  бігає без втоми,
ось підходить Вовк до Фоми:
-Шолом Алейхем! Жид пархатий!
Куди і що несеш із хати?
-Смішні мені твої погрози!
Несу сумку  бабі Розі:
хумус, рибу, форшмак, торт
хрін у баночці від шпрот,
яйця свіжі , бач, в мішечку
і гусячий жир в горщечку,
дантель, баранячий бульйон,
із  сухофруктів лиш компот.

Як почув, що в сумці було,
проковтнув Вовк тут же слину:
-Ці страви бабі не потрібні.
Все життя живу я в лісі,
не стрічав такої їжі.
Я обожнюю , люблю
рибу, баранячий бульйон,
особливо, свіжий торт!
А компот, кажу вже втрете,
сильніше "Фауста" фон Ґете!
Не забивай мені тут  баки,
муру всяку  мені гнати !
-Ні за що я злому Вовку
не віддам свою я сумку!” -
твердо вирішив наш Фома
в своїй кепочці ще вдома.

-Друже, ти ще з тих аїдів,
а я , звідси,– з інвалідів,
мені дієту приписали-
гусячий жир завжди вживати!
Що ж ,червона ти ярмулка,
ображаєш злого Вовка?
Зараз я  піду і з ходу
твою бабцю з'їм-і годі!

Зрозумієш мене  так-
сумку понесеш назад:
хумус, рибу, форшмак, торт
хрін у баночці від шпрот,
яйця свіжі всі в мішечку
і гусячий жир в горщечку,
дантель, баранячий бульйон,
із  сухофруктів лиш компот.

-Ти бабусю не чіпай –
покараю, Вовче, знай!” -
-Що ж накажеш , замість Рози
з дубу гризти мені кору?
І помчав Вовк у долину,
де бабусина хатина,
де росте чортополох,
а, до речі, по анкеті,
Роза Львівна Шляпентох,
з'їсти хоче він стареньку.

В цю годину Роза Львівна
( звати так це офіційно)
на триногому стільці
за всім стежила в вікні.
В одно бедрумній хатинці
ні окрайця, ані крихти
через це бабуся Роза,
як собака, зла й голодна.

Внучок йде і сумочку несе,
несе бабусі  ось таке:
хумус, рибу, форшмак, торт
хрін у баночці від шпрот,
яйця свіжі  всі в мішечку
і гусячий жир в горщечку,
дантель, баранячий бульйон,
із  сухофруктів лиш компот.

А поки що Баба Роза –
в стані явного психозу:
голод, кажуть, це не тітка,
не буде пиріжка без тіста;
все померкло, замовк світ,
гикавка, головна вже біль…
Раптом хтось у двері -стук!.
-Хто там? - мабуть,  внук,
-Вовк Іванович ЛівІтін !
( із материх інвалідів)

-Зараз з'їла би і Вовка,-
припустила баба Роза,
двері відчиняє Вовку,
і покірно він заходить.
Каже тут же Бабі Розі:
-Вовк у тебе на порозі.
Зустрічай, як мафіозі !
Поки внук твій ще в дорозі.
.
Та в мізках була у Вовка
думка інша на ту пору:
“З'їм стареньку  без питань,
глухим буду до благань,
уберуся  в бабу Розу,
немов метаморфоза,
чекатиму я внука Фому,
і його я з'їм без солі.

-На  базарі, кажуть люди,
що ми здохнемо, як  мухи.
Морду Вовк, як пройдисвіт,
бабі Розі тикає у бік:
-Будь людиною, сходи
по засікам підмети!
Може, нашкрябаєш ще щось
та  спекла би колобок”.

Але старенька Роза Львівна
дихає ще більш-менш рівно.
Не бабусі буде піст!
Їй чекає клас-обід!
Сміло йде вона до Вовка
і бере його за холку,
рота потім як роззявить -
ніхто Вовка більш не бачив.

Вовк ,як їжа - непоказна,
некошерна й несмачна,
але без альтернативи -
апетит вгамує дикий.
Зохен вей, а Фома де?
Хто затримав його ще?

В червоній кепочці іде,
Фома сумочку несе.
Хумус, рибу, форшмак, торт
хрін у баночці від шпрот,
яйця свіжі  всі в мішечку
і гусячий жир в горщечку,
дантель, баранячий бульйон,
із  сухофруктів лиш компот.

Ось і він, зіщулився Фома
(народну казку добре знав)
Бачить, бабця  ще жива!
З'їла Вовка-ожила.

На цьому казочці кінець
Алэ соним аф цахес.
Заспіваємо гуртом,
ворогам усім на зло!

История cоздания стихотворения: