Автор: Шухевич
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2024-02-28 13:23:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Привіт, світе!

Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції.
Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини.  
Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні
інших країн.
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час
чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти,  дивишся вражено. Озираючись один на
одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а
вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд
діплі консьорд, бат…», а вона -  «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну
кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в
молоці її матері? Чим  таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно,  не знали по-справжньому донині. Не знали, що в
нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського
міра, пір’ям голубів миру і гіллям дерев любові.  Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом.
Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну
зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.
Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно.  Голу, вразливу і водночас таку
потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.
Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні.
Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам
сили.
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна
прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні.

История cоздания стихотворения: