Батл 1016 "Глибина почуттiв"

Хтось скруту на думи зненацька накинув, мені
хтось серце торка, ніби вітер торкається збіжжя.
Залиш на стежині мене у моє бездоріжжя,
втомився вмирати на гойдалках. У сивині
до дзвону сріблястого лине жебрацька душа,
немов замовляє жалобу за мною…, за мною…
За обрій зникають зірки, ніби йдуть сивиною,
iмлистою стежкою десь у майбутнє спішать.
Бо лиш мене Богу, бо дай мені в душу вогню,
нехай запалає, нехай спепелить і розвіє!
Хто знає кому зістаються померлого мрії,
хто знає для кого я їх у собі бороню?
Я слухав тебе, я був випив тебе аж до дна,
але ж зрозуміти тебе – все одно, що втопитись!
Покинь на стежині мене, я не хочу більш пити,
я краще залишусь пустим, як твоя глибина…

- Единственный мужчина? Да это ж старомодно!
Подруга морщит носик, ей просто не понять,
что мир вокруг - пустыня, и реки все безводны,
и белый свет не мил мне, когда в нём нет тебя.

Но ты, Любовь, извечна, царишь и "до" и "после",
легко кружИтся шарик с названием Земля,
а, значит, будет встреча за полустанком Осень,
дождись меня, любимый, как я тебя ждала.

Ждала года, столетья, пока во всей Вселенной
одну меня, из многих, отчаянно искал.
Единственный мужчина, будь ты благословенен!
О, как жестоко небо! Ты храбрым был, Икар...