Батл 1172 "Переклади на українську або вірші за мотивами"

На небе вороны…
(группа «ДДТ»)

На небе вороны, под небом монахи
и я между ними в расшитой рубахе,
лежу на просторе, легка и пригожа,
и солнце взрослее, и ветер моложе.

Меня отпевали в громадине храма.
Была я невеста, прекрасная дама,
Душа моя рядом стояла и пела,
но люди, не веря, смотрели на тело.

Судьба и молитва менялись местами.
Молчал мой любимый и крестное знамя
лицо его светом едва освещало.
Простила его, я ему всё прощала.

Свеча, задрожав от печального звона,
смахнула три капли на лики иконы,
что мирно покоилась между руками,
её целовало весёлое пламя.

Свеча догорела, упало кадило,
земля застонав, превращалась в могилу...
Я бросилась в небо за лёгкой синицей,
теперь я на воле, я белая птица.

Взлетев на прощанье, кружась над родными,
смеялась я, горе их не понимая.
Мы встретимся вскоре, но будем иными,
есть вечная воля, зовёт меня стая.

-------------------------------------------
Круки десь у небі…
(за мотивами)

Круки десь у небі похмурім літають,
під небом ченці, вже молитву читають,
і я десь між ними, легенька, мов пір'я,
згори споглядаю маленьке подвір'я…

Мене відспівали в похмурому храмі…
Була наречена та скоро вже в ямі
спочине дівоче незаймане тіло…
Стояла я поряд й дивилась безсило,

як доля й молитва мінялись місцями,
як плакав коханий, як нитка між нами,
коханням протягнута, швидко згоріла…
Йому все простила, йдучи, відпустила…

Здригнулася свічка, злякалася дзвону,
змахнула три крапельки сліз на ікону,
а я вже не плакала, тіло заснуле
тепер не моє вже, це просто минуле…

Вже й свічка згоріла і дим від кадила
десь зник вже, готова дівоча могила…
До неба злетівши, як птах білокрилий,
на волі я… Світ, що раніше був милий,

не мій вже... Я коло зроблю на прощання
над рідними, чуючи їхні ридання…
Не плачте, зустрінемось… Я відлітаю
шукати пташину між хмарами зграю…

Як я на бій збирався навесні
З підступними і злими ворогами,
Рушник кохана вишила мені
Блакитними і жовтими,
Блакитними і жовтими нитками

Пр.
Два кольори мої, два кольори,
Рідніше їх нема й не буде на землі.
Два кольори мої, два кольори,
Блакитний - небеса, а жовтий - зріє хліб

Терпіти біль і холод швидко звик,
Шляхи сліпої кулі оминати.
Беріг мене коханої рушник.
І знав, що повернуся я,
І знав,що повернуся я до хати.

В боях за наше світле майбуття
Сплелись гіркі поразки й перемоги.
Два кольори спокійного життя -
Блакитного і жовтого,
Блакитного і жовтого дороги.

Коли бої вщухали хоч на мить,
Дивився я в, здавалось, мирне небо.
Над жовтим полем вічная блакить.
Я знав, що інших кольорів,
Я знав, що інших кольорів не треба.

Рушник зі мною був, як оберіг.
Триматися я міг лише при ньому.
Хоч він протерся, я його зберіг,
І з ним я повертаюся,
І з ним я повертаюся додому.