Батл 1226 "Привет из прошлого"

У соседей за стеной Челентано
хриплым голосом поёт в стиле "ретро",
как не вспомнить окончанье романа,
где совсем не виноват кто-то третий.

Были молоды, что слово - то пламя,
не считали километры да вёрсты,
со спины зашла незваная память,
и опять я на пустом перекрёстке...

Первый шаг, ну, а потом уж не страшно!
Вот возьму да и шагну без опаски.
Льётся простенький мотивчик вчерашний,
всё же стоило учить итальянский...

Сто років пройшло.

На фото та сама.

Декори, боке, ти занадто гостра.
Зімкнуті вуста,
І очі заграва
Емоцій.

До серця крадешся
Із фото-листа.

І щільність повітря занадто густа,
Коли твоя врода, величная слава,
Втікає неначе гарячая лава,
Помпеї я...

Ти,

їх стежина пуста.

По ній я мов вітер - теплінням стелився,
Торкався невпинно, але зупинився.

Прощалися швидко,
Змивалося піной,
Опилений простір парканів і стріх.
І біг я дорогою тою як міг,
Аби не руїной
А силой,
Хоч бридко,
Тебе зберегти, а не лишений гріх.

Я чув на прощання байдужість і сміх.

І ось,

Серед митей щоденних світлин,
Де колір сучасний
І ще чорно-біле.

Де спокій краси і її непокора,
І обликів різних, незнаностей плин.
Побачив сьогодні у світлі декора,
Те гостре й чарівне, стискання хвилин.

Сто років пройшло...
Ти на фото.

Мов вчора.