Батл 1237 "Наталка"

Ой, півмісяцем брови в Наталки,
губи ніжні - червоний рубін:
заздрять вроді смагляві турчанки,
де античність у пошуку змін.
І кохають нащадки султанів
світ блакитний, під крилами вій...
Дорогий, не шкодують останні -
діамант серед кращих повій.

Пахне диким жасмином і гаєм,
теплим літом волосся твоє,
та душа захмілівша гуляє,
гарне тіло своє продає.
Сяють зорі над димом кальяну,
в їх світінні метелик тремтить,
вабить крильцями в далеч багряну,
бо життя його - спалаху мить...

На світанку Наталка згадала
мальовничі куточки Дніпра,
там де вперше, без тями кохала,
легковажна Амура сестра.
Де на хвилях, сучасна Мадонна,
з любим разом купалась в грозу.
Рукавом, візерунком фасону,
ти тепер витираєш сльозу.

Недавно мимо парка пробегал.
А там такая девушка сидела!
Ну,видно-настоящая мадам!
На щечках так румяна розовели.

Приятный лик и в рюшах весь наряд
И томик Пушкина читает умным взглядом.
Ее глаза как звездочки горят
И я сажусь несмело с нею рядом.

Она молчит и я не пары с уст,
Вздыхает томно,дочитав страницу,
А рядом расстилает листья куст
И в небе веселится в стае птица.

Боясь нарушить эту тишину
Я посопел,покашлял и не смело:
-Позвольте,рядом с вами посижу
И приобнял ее так не умело.

Она мне не ответила,и лишь
Мне голову на плечи положила:
-Ты от меня уже не убежишь,
И будешь лишь моим-так говорила.