Батл 1276 "Розмова батька з донькою"

"Татку, любий татку, де ростуть волошки?" -
тихо розіллявся голосок ласкавий.
"Бачиш, там у полі, похилившись трошки,
ніжно підморгнувши зеленавим травам,
квітоньки буяють? Глянь, моя рідненька!" -
батько усміхнувся донечці маленькій.

"Татку, любий татку, де живе горобчик?" -
знову тихо злинув милий голосочок.
"Бачиш, доню? Он! цвірінькає у стрісі!.."
Вивів батько доню на вузьке узлісся,
між дерев високих довго ще гуляли,
раптом доня знову в батька запитала:

"Де живе те щастя, вічне, неосяжне?" -
глянула в обличчя не на вік уважно.
"Бачиш, на узліссі все ясне, пахуче?
Бачиш, білі хмарки застелають кручі?
Чи не тут з тобою, доню, веселились?
Чи не тут одвічне щастя оселилось?.."

– Сорванец… Черёмуха скоро отцветёт,
Клёв на речке подождёт – не ходи сынок,
Посмотри, как девица косы заплетёт
С луговых цветов, какой сладила венок.
– Не печалься мама, мне она подруга,
А с её сестрёнкой – на душе так любо.
– Ох стервец…Годков ей шесть – жуть мерещится
Курам смех, подумать грех – охолонь сынок
В голове ни дать, ни взять – давит трещина,
На седины пепел мне – веешь ты песок.
– Не печалься мама, "вредина" сестрёнка,
Вертится егоза: «Не ходи сторонкой».
– Под венец…Бальзамом весть – расступись тропа.
Я ругала сгоряча – правильно сынок?
От волнения рука налила стопарь.
Сын обнял, поцеловал, гладил ей висок.
– Не печалься мама, будет той сестрёнке,
Для тебя внучата – куклы ей в пелёнке.
12.09.09.