Батл 1482 "Начитавшись сказок Андерсена..."

В чертогах у прекрасной королевы
отчаянно слагаешь слово ВЕЧНОСТЬ,
не зная, что средь пажей ты - не первый,
прислужники менялись бесконечно.

От острых льдинок цепенеют руки,
но сердце греет голос девы нежной...
А в воздухе витает дух разлуки,
твоя богиня оказалась снежной.

Ну, что же, не сложилось. Всё, как прежде.
И вновь душа обманута, распята.
Пока дорогу ищет где-то Герда,
за прежние грехи прими расплату...

Жилам-булам королівна,
Звала си Ядвига,
МАлам вОна хижу сніжну
Шев серце, кед крига,

Білий твАрок, кед зи снігу,
Королівна мАла,
А у вОчах синєх синьов
Ватра си палала.

Темни люстра ле по небу
Ядвига носила,
А лем бУло єв шо треба –
Них о землю била!

А ті люстра розлітались
На шпанеГлі дрібни
Людям в вочи попадали,
Жебим були бідни…

Бідни серцем, не газдАми,
Забували всенков,
Лем Ядвигу ту шукали
Жеб була близенков

Лем у вочи си світила
Синьоми чарАми,
Лем бим серце холодила,
Кед льод, вечорами…

…Десим бУли брат зо сестров,
Влазьо та Маричка,
Влазьо люстро взяв у серце,
Мацьо невеличке.

Й пішов піше гет зіс хати
През краю до краю
Королівну ту шукати,
Кеди свого раю

А Маричка тінню в Ється
За братиком всюди,
Бо у нев такеє серце,
Як треба меж люди

Довго-довго, фест си роков,
Вони си ходили
Доки до Ядвиги боком
Яким тос прибили.

Лем узрила королівна
Маричково серце,
Брата до нев одпустила
Й виГняла люстерце

Йов, зи смутку, шо не знала
Нивідков любові,
Королівна синє сяйво
Загасила в сОбі

Вуйку Гансе, вибачай ми,
Кеди твОя ласка,
Заховала в собі лемків
Правду твОя казка

Нич життє тоє не варте
І світу не гідне,
Кед не вміє витрачати
Нич за свОє рідне…