Батл 1597 "Про моє кохання"

Шепоче вітер про кохання,
співають пташки навесні.
У серці ніжне хвилювання
та думи наче дощ рясні.

Я йду до тебе, моя мила,
крізь роки мріяння та сну.
Моя голубка легкокрила,
вдихаю щирість запашну.

Бажаю палкого натхнення,
що вкриє сивий небокрай.
Як Бога світле одкровення
вбираю твій квітучий рай.

Я пещу примхи всі дівочі,
солодку молодість твою,
бездонні та грайливі очі,
та цю закоханість свою.

Благаю, зіронька, не бійся
розкрити радість почуттів;
кохай відверто та надійся,
щоб вогник долі не згорів.

Я вірю в те, що наші душі
на крилах щастя та добра
і далі будуть не байдужі,
шлях до чуттєвості обрав!

Трусить ніч зорі на небі,
Мов яблука стиглі вітер.
Долоням твоїм вже не треба
Мене берегти і жаліти...

Занурити пальці в волосся
Моє ти не зможеш більше!
У інших містах і оселях
Пишу свої тихі вірші.

Нас час й кілометри стомлять
В розмовах і всьому-"чудово"!
І люди можливо зломлять
Не вінчаних з підлістю й горем.

Не вірю в кохання на відстані,
Як у правду з брехливих вуст!
Вже ліхтарями місто
Вітає мене,немов друг.

Долоням твоїм вже не треба
Мене берегти і жаліти!
Вночі,мов в конвертах затертих,
Думками пришлем привіти....