Батл 1844 "Как жаль - растаял первый снег..."

Было белым - стало чёрным,
вот такие игры цвета...
Нереальны, иллюзорны
эти странные сюжеты.

Растворились все надежды,
как снежинки в грязных лужах.
Сняты белые одежды,
обнажились наши души.

Мы с тобою, осень, квиты,
впрочем, мне уже не больно!
Все оплачены кредиты,
улетай ты птицей вольной.

Пусть скорей грядут морозы,
светлым вновь покроет крыши,
превратятся в льдинки слёзы,
в снег падут - я не услышу...

Хрусткий, як цукор, пахне кавуном,
блищить на сонці, хоч зажмурюй очі –
весільним непорочним полотном
на землю сніг упав цієї ночі.
О, як шкода – залишаться сліди,
як весело – нарешті підморозило!
Тоненька плівка срібної слюди
лиш біля берегів торкнулась озера.
У світі невимовна чистота,
у кришталях видзвонюють дерева.
Було б не видно білого кота,
якби не очі і не ніс рожевий.
Він мружиться, ховає в лапи ніс –
і зник, і злився з тлом, хоч був допіру!
Не залишив і посмішки мені –
він український кіт, він не з Чеширу.