Батл 1937 "ЗИМА-НАРЕЧЕНА"

В кожушку пухнасто-білому, в черевичках хутрянѝх,
йде Зима по снігу-килиму, всіх питає: «Де жених?»
«Не злічити мого посагу – діамантів та перлин,
по воді іду як по̀суху між посріблених крижин.
Чи не ніжний пух перин моїх, чи пишніші шубки є?
Чом не втішить мій омріяний горде серденько моє?
Я така ж, як інші, дівчина – наречена хоч куди!
Незасватана, невінчана… Ти знайди мене, знайди!..»
Посміхнулось з неба Сонечко: «Я скажу всю правду теж!
Чепурна, заможна панночко, хлопцям серце не бентеж!
В тебе є скарби нелічені, пишні хутра, срібний шлях,
в кожної земної дівчини – тільки бісики в очах.
Згинуть перли із алмазами, варто припекти мені,
кришталі твої зі стразами змиють води весняні.
Пори року все міняються, в кожній є своя краса,
а кохання залишається, щоб творити чудеса».

Вспомни ветра зимние напевы,
Где кружили вихри хоровод.
На балу у Снежной королевы,
Мы с тобой встречали Новый Год!
В белых хлопьях алая рябина,
Шаль на ели в блеске серебра.
Спал хрустальный пруд в оковах сплина,
Падал пух лебяжий до утра.
Тусклым светом сумрак освещая,
В мутном небе пряталась луна.
Где-то там, тропа лесного рая,
Но избушка в дебрях не видна.
Свет окошек - таинство Грааля,
Вьюга скрыла пеленою грёз.
И снежинки радужно сверкали,
Как волшебный мир далёких звёзд.
На опушке, у застывших кочек,
Опускалась в ночь седая мгла.
Ты была, как на ветру листочек,
Но тепло в сердечке сберегла.
Снял с тебя тогда я рукавицы
И дыханьем грел ладошек лёд.
Иней на твоих густых ресницах,
Словно крылья бабочки вразлёт.