Батл 2145 "Муза"

Мовчи! Ні слова! Я прошу, не треба!
Нехай говорить танець, я і ти -
Кружляємо в сонеті аж до неба.
Яскравим сяйвом шлях мій освіти.

В саду плодами зацвітають стебла,
У піруеті ніби серпантин,
Збираємо суцвіття бога Феба
І творимо божественний мотив.

О як лунають ці чарівні струни
Твоєї ліри, кличуть у танок.
І я малюю в мерехтінні руни,

Що тягнуться у тисячі стежок.
Моя богине, буду завжди юним,
Прийми від мене осяйний вінок.

Склоняю голову покорно
пред блеском вашей красоты,
и этой чистотой озёрной,
и магией кудрей златых.
Доселе опыт иллюзорный
терзал мне сердце изнутри.
Его последствия тлетворно
жгли зыбкой веры алтари.
Но вы прелестны! И, бесспорно,
влюблён безумно в госпожу.
Звучит любви моей валторна,
хоть вы подобны миражу.
О, взгляд кокетливо-задорный
скользит улыбчивой волной
в толпу назойливых придворных.
К лицу вам бело-голубой.
Целую образ чудотворный,
мёд ваших губ – морской прибой.
В порыве нежном, стихотворном
взлетаю над тщетой мирской.
Душа к душе нерукотворной,
а сердце к сердцу сквозь века.
В полёте страсти благотворном
любовь моя так глубока…