Батл 335 "Без тебя..."

Я скучаю...
тебя дорисую
сочиню обстоятельствам
"плюс"
Глубоко
безнадежно тоскую
и к восторгам теряю я
вкус
Жизнь ворует секунды
минуты
отнимает грядущие
дни
Ожиданием чувства разуты
сердце бьётся...
осколки одни
Я скучаю...
рекой не умею
Я вулканом горящим
взорвусь
я извергнусь и пЕреболею
но я этого очень
боюсь
Я скучаю...
хочу быть спокойной
безразличной к мирской
суете
между волн диссонации
полной
я опять возвращаюсь
к тебе
Тает медленно и не вернется
этот день
растворяясь в огне
А я жду...
тихо музыка льётся
Вновь восход зародился
в окне...

Це все... Ти йдеш...
Нарешті правду таку болючу ти сказав.
Кінець... І, знаєш, дуже важко, -
Ти моє серце розірвав!

Так легко, ніби лист паперу,-
не навпіл, на дрібні шматки!
Я не живу, я щойно вмерла,
і вирок мені виніс ти...

" Ти зраджена! Стара, нелюба...
Життя з тобою марнував,
тепер у серці живе друга,
я її щиро покохав!"

Ти відшмагав мене словами,
Обличчям кинув в бруд образ,
жила я з "іншою" між нами
і вірила : " Останній раз..."

А ніч прийшла і зорі в небі
насіяла, неначе мак,
як буду жити я без тебе?
В душі гіркий розлуки смак...

Мете Зима, і сніг кружляє,
я, ніби лід, без відчуттів...
Та сонце зійде - лід розтане,
Ти до кінця мене не вбив!

Я буду жити, знов пробачу,
з колін тремтячих підіймусь.
Себе так шкода... Я поплачу
й тебе чекати залишусь...