Батл 385 "літо"

Вмостилось сонце зручно на хмарині
і п'є з кущів смородиновий сік,
а вітер заглянув під лист калині
і на пеньок захоплено присів.

У травах зачаїлася суничка,
в сріблястій павутині, як у сні,
і слуха, як на дереві синичка
весь день своїх виховує синів.

Чорниця від туману очі сині
в зелених віях сонно повела,
береза у сатиновій хустині
листки-долоньки вгору підняла.

Розчервонілись вишня і малина,
нектаром упивається бджільник,
а червень зачудовано картину
малює, наче справжній чарівник.

Раскалённое Солнцем, небо зноем дышало,
Лишь морская прохлада сладкий плен обещала
И шумела прибоем, и манила волною,
И безудержно вдаль всё звала за собою.


Был горячим песок, как огонь под ногою,
Тёплый ветер шуршал над моей головою
И плыло надо мною звенящее лето,
Но прибой не давал мне уснуть до рассвета.


Он мне страстно шептал про далёкие страны,
Про лазурные волны, про берег чужой
И со стоном свои он зализывал раны,
Сокрушаясь о камни седой головой.


А к утру, обессилев, он тихо стелился,
Умывая ракушки, целуя песок.
И, похоже, он с долей своею смирился,
И как преданный пёс тихо замер у ног.