Юхимове.

Летять зими ,летять весни,
а за ними і роки,
люди роблять непотрібні,
необачні кроки.
За пагорбком у долині,
яке жило село,
і все там ,як в тій казочки,
раділо і цвіло,
Як стіна з одного боку,
красивий ліс шумить,
і за селом ,як стрічечка,
ще й річенька біжить.
Десь бере початок в лісі,
бо звідалля біжить,
і розлилась ,бо пагорбок,
підставив їй плече.
Були містки через річку,
кладочка дубова,
там колись вилилась рибка,
була і пудова.
По обидва боки шляху,
дерева у вбранні,
ти придивися друже,
стоять, як чарівні.
Село було ,як писанка,
весною божий рай,
даром літо поласує,
такий казковий край,
Мабуть йому за тисячу,
якби могло сказать,
коли прийшли монголи,
змогло воно встоять.
Дуби в лісі пам ятають,
козацькі походи,
як на вбитих після бою,
ділили доходи.
Допомога вперше вдовам,
і їхній родині,
ось такі були закони,
тоді у країні,
Вони добре розуміли,
ворог бідність голод,
і була біда поважна,
,в люту зиму холод.
Непослушні християни,
ви забули Бога,
тепер маємо ,що маєм,
до пекла дорога,
Була церква там красива,
ще й купол золотий,
там усіх хрестили з миром,
й пускали в світ жорсткий.
Довго піп старий там правив,
Його шанували,
можновладці навіть в нього,
по раду шукали.