Юхимове.

Летять зими ,летять весни,
а за ними й роки,
люди роблять непотрібні,
необачні кроки.
За пагорбком у долині,
яке жило село,
і все там ,як в тій казочкі,
раділо і цвіло,
Як стіна з одного боку,
красивий ліс шумить,
і за селом ,як стрічечка,
ще й річенька біжить.
Десь бере початок в лісі,
бо звідалля тече,
і розлилась ,бо пагорбок,
підставив їй плече.
Були містки через річку,
кладочка дубова,
там колись видилась рибка,
була і пудова.
По обидва боки шляху,
дерева у вбранні,
ти придивися друже,
стоять, як чарівні.
Село було ,як писанка,
весною божий рай,
даром літо поласує,
такий казковий край.
Мабуть йому за тисячу,
якби могло сказать,
коли прийшли монголи,
змогло воно встоять.
Дуби в лісі пам ятають,
козацькі походи,
як на вбитих після бою,
ділили доходи.
Допомога вперше вдовам,
і їхній родині,
ось такі були закони,
тоді у країні,
Вони добре розуміли,
ворог бідність голод,
і була біда поважна,
,в люту зиму холод.
Непослушні християни,
ви забули Бога,
тепер маємо ,що маєм,
до пекла дорога,
Була церква там красива,
ще й купол золотий,
там усіх хрестили з миром,
й пускали в світ жорсткий.
Довго піп старий там правив,
його шанували,
можновладці навіть в нього,
пораду шукали.
Це була людина з Богом,
він зараз з ним в раю,
залишились там сліпенькі,
в занедбанім краю.
Три бригади працювали,
цілий день у полі,
і сіяли й жнивуввали,
все було при долі.
А весілля в селі свято,
все село гуляє,
від старого до малого,
танцює ,співає.
За трудодень працювали,
у спеку на полі,
добре вони скуштували,
кріпацької долі.
А як хто вже помирає,
усі проводжають,
поплакавши тихо мовлять,
нехай нас чекають.
Незалежна Україна,
чому стала бідна,
захистить своїх селян,
ти стала негідна.
Залишала поступово,
свій молодь рідний край,
в місто вчитись ,працювати,
там оселяйся й дбай,
Гуртожитки при заводі,
і черга на житло,
там отримає квартиру,
й забудеш те село.
Його назва Юхимове,
біля Чегерина,
долю мають навіть села,
воно не єдине.
Там живуть нині цигани,
бомжі і п яниці,
новий етнос й на виборах,
не було дільниці.
Що там діється не знаєм,
влада не вникає,
а байдужість людський сором,
більшість забуває.
Хто вони ,взялись із звідки,
ніхто це не знає,
і на це людське страхіття,
ніхто не звертає.
Із будівель все що можна,
витягли й продали,
і чарчину самогону,
на обід придбали.
Чому люди стали хворі,
із ,якого дива,
рука тягне не минає,
горілки,ні пива.
Науковці прогнозують,
іде потепління,
всякі віруси ,мутанти,
косять покоління.
Всі страджають бідний,ситий,
той недоїдає,
ситий добре розуміє,
й тінь його лякає.
Хоча мають псів заморських,
добру охорону,
та не знає він від кого,
тримать оборону.
Де пройшов надлом в людині,
ми вихідці з села,
традиції добре знаєм,,
повага в нас була.
Все минає, час лікує,
вмирає те село,
дивує те ,що мудрості,
у влади не було.