Автор: Дзвонок Людмила
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2017-03-10 11:28:05
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Навчи синів, дочок

Сопілочки мова - як неньчині руки!
Не хочу я мати з такою розлуки.
Із самого рання спілкуюся нею,
Не тільки лиш я - всією сім'єю!

Моя найрідніша, моя українська!..
Завжди щебетала: і бувши дівчиськом,
І ставши поважною жінкою, досі
Тебе моє серце чути так просить!

Кохана, коханнячко – де б це я чула,
Коли б українкою зовсім не була?
Рідненька, ти файна! – слова, як медочок...
Ти рідної мови навчи синів, дочок!

Як мову не знати своєї країни?
Ти ж тут народилась, й твоя вся родина!
У іншій країні і краще буває,
Та сином чи донькою не називають!..

Чужинцем там звешся, не станеш їй рідним,
Хоч будеш завзятим, хоч будеш там плідним.
Серденько твоє тобі буде казати:
- Вернися додому, до рідної хати,

Туди, де родився, де сонця багато,
Де землі квітучі, де мама і тато!
Є інші країни... Так, кращі бувають,
Та їх Батьківщиною не називають.

Сопілочки мова, в ній неньчині руки,
Не хочу я мати із нею розлуки.
Із самого ранку спілкуюся нею,
Не тільки лиш я – всією сім’єю!

История cоздания стихотворения: