Автор: Лату
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2009-09-30 16:44:37

ЛЮБОВ

Ногами босими в холодну заметіль
Ішла ЛЮБОВ, ніхто не зна звідкіль.
Розхристана, замерзла,  ледь притомна,
Просилась в теплу хату , як бездомна.
- А де ж твій дім? – Питали добрі люди -
- Його нема, й ніколи вже не буде…
Мене прогнали, як останнє зло,
Сказали, що мені не повезло,
І місця в серці вже не вистачає,
Моя присутність сенс втрачає…
Забрали все: і честь й свободу,
Моє натхнення, ніжність, вроду,
За двері виставили враз:
- Йди геть, сказали, це – наказ! -
І я пішла, заплакавши з жалю,
Не вмію я по-іншому, люблю…
- Іди до нас у хату та зігрійся,
Водою з джерела скоріш умийся,
Забудь про сум свій, залишайся в нас,
І місце в серці вільне є  якраз…
- Я дуже вдячна вам за відпочинок,
За ваш відвертий, безкорисний вчинок,
Але я долею призначена йому,
Тепер сама блукаю ось  чому.
Він не пускав мене і на поріг
Та зневажав мене як тільки міг
Але він знає, що ця думка хибна,
Він відчуває: я йому потрібна!
Боїться втратити над розумом контроль
Підказки жде, як запит про пароль.
І коли вже нарешті зрозуміє,
І Ангел почуттів з небес навіє
Він буде кликати мене, щоб повернути,
Щоб кожну мить зі мною разом бути.
Якщо я буду поряд, то почую,
І в серці його знов тепло відчую.
Якщо ж назовсім я піду з його життя -
В мій світ уже не буде вороття.

История cоздания стихотворения: