Автор: Татьяна Левицкая
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2009-09-21 22:38:37

Горе-хатина

             І
Занедбана хата в розлогім суцвітті
Завмерло рахує буденні світанки.
Крізь темні шибки наумисно розбиті
Видніють, шматовані вітром, фіранки.

Іржаві цвяхи надто міцно забиті
У двері покошені, як в домовину.
І стіни уміють про жах говорити.
Чи варто дивитись на горе-хатину?

              ІІ
Велика столиця. За кожним вікном
Притулок знайшла пересічна родина.
Чому ж у селі за маленьким ставком
На когось чекає порожня хатина?

Поїхала, наспіх пішла, поповзла,
Летіла б до неї, якби мала крила.
Сторожкою ставши на розі села,
Від розпачу горе-хатину звільнила.

Та я б розбудила кропилом святим
Ті мертвенно-бліді, пустинні кімнати,
Щоб квітнула хата колоссям живим,
Воскресли на радощах батько та мати.

Щоб знову почути розмову батьків,
Ту лагідну спільність близької родини,
Пливти у ставку безтурботних років,
Шарітись від щастя рум’янцем калини.

Пішла б над водою, де верби шумлять,
Ховаючи юність мою за листвою.
Боюсь, що вони у душі прокричать
Скорботою, тугою, болем, журбою.

История cоздания стихотворения: