Автор: ВальФа
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2012-09-14 03:39:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Я не бажаю дорослішати

Я не бажаю дорослішати…Бо дорослішання це нудно… Бо дорослішання означає стати як всі – брехливим, жадібним, нечуйним, байдужим, безсердечним… Втратити весь той світ душі… Втратити всю щирість… Тільки зараз я це усвідомила…
Я не хочу дорослішати… Мене жахає те ким я можу стати і… стану. Неодмінно стану. Безповоротно стану… Дивлячись по сторонам розумію, що  все до чого я так тягнулась, до чого прямувала і те що фантазувала собі у дитячих мріях у дорослому житті набуває геть іншого значення, форми і кольору…
Я НЕ БАЖАЮ ДОРОСЛІШАТИ!!! Я не бажаю брехати, шукати вигоди тільки для себе, ображати, нехтувати… Краще я буду дитиною. Най навіть тільки в душі! Може мене не прийме це суспільство…та я ліпше буду вигнанцем чим прийму як даність таке дорослішання…..
Я не хочу дорослішати… Бо я все ще живу казками про лицарів та красунь, фей та лемурів. Я все ще мрію про таємничий край Пітера Пена, де діти назавжди зостаються дітьми. Я все так же лякаюсь темряви і бабайки під ліжком. Все ще вірю що ввечері Сонце лягає спати у золотому замку, а його сестра Луна пливе по зірковому небу в срібному човні… Так це наївно і по-дитячому, але це факт!
Ви можете мене не сприймати, крутити пальцем коло скроні, говорити що я хвора. Можете стверджувати що я просто лякаюсь дорослості, відповідальності. Може це і насправді так… Та згадайте свої дитячі мрії, згадайте себе в дитинстві. Пам’ятаєте духмяні бабусині пиріжки, найсмачніші яблука тільки-но зірвані з дерева, пам’ятаєте духмяні трави на лугу і любиму гойдалку у дворі, улюблену іграшку?.. Згадали? Чи  тоді нас турбувало що про нас скажуть інші, чи модно ми одягнені, який маємо статус і з якої сім’ї ваш друг? Ні! Тоді ми жили в іншому світі, де найціннішою валютою була щирість і правда, а кольори веселки розмальовували все довкола. Гадаю що багато хто з читачів може доповнити цей список спогадів про дитинство. Це були гарні часи… Ви не сумуєте за ними? Я так…
Ось тому я не хочу дорослішати і ось тому я так заздрю дітлахам. Вони мають найцінніше. Тому прошу вас не намагайтесь так швидко покинути і забути ту країну дитинства, бо у стрімкому вирі сучасного життя ми не помічаємо скільки втрачаємо. Коли ж прийде розуміння, то найчастіше це буває занадто пізно… І тому хочу ще раз повторити:
Я НЕ ХОЧУ дорослішати! =)

История cоздания стихотворения: